РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЯ ТА КЕРІВНИЦТВО
АГІТАЦІЙНО-ПРОПАГАНДИСТСЬКОЮ РОБОТОЮ
НІМЕЦЬКОЇ ОКУПАЦІЙНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ
2.1. Діяльність Міністерства народної освіти й пропаганди Рейху
Першочерговим завданням Гітлера після приходу до влади було реформування державної системи управління з метою посилити вплив нацистської партії на громадську думку, сформувати образ "нової людини", яка була б здатна на самопожертву заради вождя нації й своєї батьківщини. Це завдання покладалося на створене 13 березня 1933 р. Міністерство народної освіти й пропаганди Рейху (Reichsministerium fur Volksaufklarung und Propaganda). Очолив його Й.Геббельс, який протягом останніх років займав пост керівника партійної пропаганди в НСДАП. Робота Міністерства народної освіти й пропаганди передбачала двовекторну основу діяльності. Внутрішній вектор спрямовувався на формування громадської думки у межах Німеччини, зовнішній - передбачав популяризацію ідеології нацистів за кордоном. До складу центрального апарату міністерства входили департаменти управління, пропаганди, радіо, преси, кінематографа, театру, закордонних справ, літератури, мистецтва, музики, народної творчості й іноземного туризму [290, с. 201].
Пропагандою націонал-соціалістської доктрини займалася НСДАП. Контроль здійснював рейхсміністр пропаганди, який одночасно був директором партійного бюро пропаганди. Між партійними і державними установами пропаганди існували тісні зв'язки. Обидві установи - Міністерство пропаганди і партійне бюро пропаганди мали регіональні підрозділи, які працювали разом. Метою партійного бюро пропаганди була популяризація досягнень партії й уряду. До складу партійного бюро входили управління активної націонал-соціалістської пропаганди, кіно, радіомовлення, культури, зв'язку, справами, друкованої пропаганди, транспорту, головне управління виставок і ярмарок. Штаб-квартири партійного бюро пропаганди знаходилися у Берліні та Мюнхені. Ідеологічні аспекти пропаганди розроблялися у столиці Баварії, а впроваджували їх у життя співробітники берлінської філії [268, с. 128-129]. Третьою складовою нацистської пропаганди було Державне управління культури ("Рейхскультуркамер"), діяльність якого регламентувалася законом від 22 вересня 1933 р. Сфера компетенції цієї установи обмежувалася контролем над усіма видами робіт німецьких митців.
У створеній нацистами системі пропаганди вирізнялися два головних аспекти. Перший полягав у її тотальному характері, оскільки вона охоплювала не лише сферу політики, а загалом національно-культурне життя німецьких громадян. Ідеологічний вплив на народонаселення здійснювався за допомогою партійних з'їздів, мітингів і демонстрацій, а також шляхом контролю преси й радіомовлення, мистецтва й літератури, театру й кінематографу. Нова система пропаганди мала на меті розповсюдження ідей і досягнень тоталітарного режиму у геополітичному вимірі. Інший важливий аспект полягав у повній концентрації управління в руках однієї особи - рейхсміністра народної освіти й пропаганди Й. Геббельса. Значна увага приділялася соціологічному дослідженню результатів дії пропаганди на громадськість. Ретельно вивчалися і фіксувалися настрої, погляди та реакція населення на всі заходи державної влади. Й. Геббельс повсякчас вимагав від своїх підлеглих обов'язково вивчати суспільні настрої шляхом постійного спостереження. У міністерстві готували статистичні дані та аналізували реакцію населення на політичні заходи влади, зміст нових книжок, кінофільмів, театральних вистав тощо.
Таким чином, створена нацистами система пропаганди мала на меті формувати, управляти й контролювати значний сегмент суспільного життя Німеччини, виховувати у німецькому народі фанатичну слухняність, відданість ідеалам націонал-соціалізму, зміцнювати культ фюрера та непохитну віру в перемогу над усіма ворогами III Рейху.
Зовнішній вектор нацистської пропаганди спрямовувався на правлячі кола західноєвропейських країн з метою запобігти виникненню потужної антинімецької коаліції та забезпечити сприятливі умови для окупації країн Європи. Основний інструмент зовнішньої пропаганди - антибільшовизм, поєднаний із антисемітизмом, був підсилений рішеннями з'їзду НСДАП у Нюрнберзі восени 1936 р. і оформленням Антикомінтернівського пакту. Країни Західної Європи мали переконатися у намірах більшовизму нібито здійснити світову революцію, а також у планах Німеччини протистояти цій агресії. Один із напрямів зовнішньої пропаганди стосувався питання про статус національних меншин за межами Рейху [252, с. 299].
Методи пропаганди, що мали використовуватися у майбутній війні, обговорювалися 26 червня 1935 р. на засіданні робочого комітету Ради оборони, на якому були присутні представники усіх органів нацистського державного апарату. Основна мета пропаганди під час війни полягала у тому, щоб деморалізувати ворога й відволікти його від виконання бойових завдань. Передбачалося постійне ведення пропагандистської розвідки у мирний час із метою вивчення психології майбутнього ворога і знати усі його слабкі місця [252, с. 301]. На випадок воєнної мобілізації планувалося підготувати пункти радіопрослуховування; зібрати пропагандистський матеріал ворога (книжки, грамплатівки, архівні матеріали, фотографії, кінофільми) і доповнити їх картотеками на діячів світової пропаганди та засобів масової інформації [252, с. 296].
З метою реалізації ідейних основ пропаганди передбачалася належна технічна підготовка. Пропаганда, що велася за кордон, використовувала радіохвилі противника. Агітаційно-пропагандистський вплив преси спрямовувався як на населення Німеччини, так і на потенційного ворога. Великого значення надавалося підготовці кінопропаганди, наочної пропаганди (листівок, плакатів тощо) для дії на нейтральні країни. Психологічна обробка військових з'єднань ворога покладалася на роти пропаганди вермахту. Більше того, передбачалася підготовка військових кореспондентів, кінозагонів, польової книжкової торгівлі та доставка газет на фронт. На випадок довготривалої війни мали організову
- Київ+380960830922