Ви є тут

Індивідуально-психологічні та нейропсихологічні особливості молоді з адиктивною поведінкою

Автор: 
Ткач Богдан Миколайович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2006
Артикул:
0406U001513
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ
Наукові підходи дослідження психологічної причинності формуються у рамках
психологічних теорій, які слугують для інтерпретації визначених, а не всіх
взагалі виявлених закономірностей у психологічній реальності, яка є складною і
багатомірною. Розроблення методології здійснюється в рамках системи знань, які
створюються науковими школами і відрізняються один від одного пояснювальними
принципами і способами у дослідженнях та практичній діяльності. Як відомо,
дослідження спирається на норми діяльності — науковому методі. Його реалізація
передбачає усвідомлення мети та засобів дослідження — методології, підходів,
методів та методик. Тобто обмеженість сфери використання тієї чи іншої
психологічної теорії породжує проблему адекватного вибору певної теорії, а
заодно й методів дослідження, які здатні створити психологічне пояснення, на
якому могли б ґрунтуватися вибір сфери профілактичної діяльності, об’єктів
психопрофілактики, концептуальної моделі, технологічного підходу реалізації,
методи роботи та завдання програми психопрофілактики основних форм адиктивної
поведінки молоді.
Більшість дослідників (Е.В. Змановська, Н.Ю. Максимова, В.Д. Менделевич, Н.С.
Курек та ін.) адиктивної поведінки, як зазначалось вище, вважають, що в її
основі лежать донозологічні особистісні особливості, в силу яких в індивіда
формується адиктивна поведінка [59; 101; 127; 133]. Проте перелік важливих
особистісних особливостей настільки широкий, а у деяких авторів є суперечливим,
це ускладнює виділення істотних характеристик молоді, схильної до адиктивної
поведінки.
На думку багатьох науковців (А.Ф. Артемчик, С.В. Березін, К.С. Лисенький, І.Б.
Орешникова, Н.П. Бурмака, Н.Н. Іванець, А.Є. Личко, В.С. Бітенський,
В.Д. Менделевич, А.Н. Горянський, В. Баусман, Н.А. Прус, П.І. Сидоров,
А.В. Матюхляєв та ін.) причиною виникнення адиктивної поведінки є наявність не
лише акцентуацій характеру та психопатій, а й “слабких ланок” в особистісній
структурі. Патологічний потяг до психоактивних речовин виконує роль компенсації
особистісних аномалій, захищаючи уразливі місця особистості [11; 17; 23; 27;
61; 117; 133; 143; 163; 164; 192; 201].
Тривалий час вівся пошук “слабкої ланки” серед різних рис і властивостей
особистості, які сприяють чи попереджають виникнення адиктивної поведінки.
Одначе, дослідження свідчать, про неможливість однієї риси чи властивості
особистості претендувати на універсальне пояснення виникнення адикції, а також
засвідчують низьку ефективність профілактичних програм, які спирались на
вищезгадане положення [32; 54; 115; 122; 126; 138; 246].
Отже, розробляючи профілактичну програму, не можна спиратись на однофакторні
дослідження, які скеровані на виявлення одного чинника, що визначає особливості
адиктивної поведінки.
На даному етапі науковий пошук зосередився на вивченні поєднання кількох
важливих рис чи властивостей особистості, які стають передумовою виникнення
адикції [23; 30; 59; 132; 151; 189; 203; 246]. Проте, незважаючи на численні
дослідження адиктивної поведінки, недостатньо вивченим залишається формування
основних форм адиктивної поведінки молоді як проблеми особистості.
На нашу думку, для вивчення адиктивної поведінки молоді як складної системи
потребує комплексного дослідження її як певної єдності із узгодженим
функціонування всіх елементів і складових. Крім того, слід вивчати не лише
кожен елемент системи окремо, а і його зв’язок та взаємодію з іншими
елементами, виявляти властивості окремих складових системи та поведінку в
цілому, встановлювати латентні властивості системи. Відповідно, у вивченні
адиктивної поведінки молоді як проблеми особистості був використаний системний
підхід та зосереджена увага на вивченні взаємодії індивідуально-психологічних
та соціально-психологічних детермінантів адиктивної поведінки молоді з позиції
медичної психології.
Дослідження спиралось на принципи психодіагностичного методу психологічного
дослідження (Л.Ф. Бурлачук) та експериментальної психології. Методичні засади
вибудовувались відповідно до контекстуального інтеракціонізму. Адже голістичне
бачення феномену адиктивної поведінки веде до втілення моделі, яка патогенез і
терапевтичний підхід до нього проектує одночасно на біологічну, психологічну і
соціальну площини.
Мета дослідження мала уточнюючий та пошуковий характер й особлива увага
надавалася порівняльному аналізові психологічних властивостей молоді.
За допомогою психодіагностики нами здійснювався опис і з’ясування сутності
індивідуально-психологічних особливостей молоді, яка не вживає психоактивні
речовини і тією що епізодично вживає алкоголь та палить з метою оцінки їх стану
та прогнозування подальшого розвитку. Також здійснювалось вивчення
соціально-психологічних особливостей за таких самих умов, що надалі дало б
можливість розробити ефективну комплексну психопрофілактичну програму — “Образ
власного Я”.
Проводили індивідуальне і групове дослідження. За класифікацією В.І. Дружиніна,
психодіагностична ситуація мала характер примусової участі у дослідженні, але з
самостійним вибором подальшої поведінки [53]. Для контролю впливу особистості
досліджуваного та ефекту тестування на результати дослідження був використаний
методичний прийом не розголошення істинної мети дослідження (“обману”). Крім
того, з метою зменшення впливу перешкод на результати дослідження були
враховані особливості молоді та виконані всі вимоги психодіагностичної
процедури. Ми дотримувалися етики психодіагностичного дослідження.
Збір даних здійснювався у загальноосвітніх школах №260 та №277 м.Києва.
Вживанню наркотиків, за даними досліджень Д.