Розділ 2
Одностороння Гуманітарна інтервенція в сучасному міжнародному праві та практиці
держав
2.1. Одностороння гуманітарна інтервенція у сучасній практиці держав
2.1.1. Інтервенція США у Домініканську Республіку 1965 р. У 1963 р. в
результаті воєнного перевороту законного президента Домініканської Республіки
Боша було усунуто і до влади прийшла військова хунта. Через два роки 24 квітня
1965 р. прибічники президента Боша спробували повернутись до влади влаштувавши
контрпереворот. В результаті в країні розгортаються сутички між повстанцями та
урядовими силами, внаслідок чого владні структури потрапляють у глибоку кризу.
28 квітня 1965 р. американське посольство у Санто-Домінго отримує повідомлення
від домініканської поліції про те, що можливості гарантувати безпеку
американських громадян на острові уряд Домініканської Республіки більше не
має.
У той самий день США висаджують десант у Санто-Домінго та організовують
евакуацію іноземних, передусім американських громадян. Незважаючи на припинення
боїв, США збільшують свій контингент до 20 тис. чоловік та не виводять його з
території Домініканської Республіки ще протягом року після інтервенції.
Необхідність здійснення інтервенції америкаці спочатку аргументували потребою
захисту життя та власності американських громадян та іноземців: „...ми пішли до
Домініканської Республіки для того, щоб врятувати життя американських громадян
та громадян інших 46 держав. В той час, коли окремі країни засуджували наше
втручання, їх громадяни молили нас про допомогу”, – наголошував президент США
Джонсон у перші дні вторгнення. [160 [135]Abiew F. К. The Evolution of the
doctrine and practice of Humanitarian Intervention. – The Hague; London;Boston:
Kluwer law international, 1999. – p. 109.]
Дещо пізніше, коли присутність американських військ затягнулась, вказується
також на необхідність припинити кровопролиття на острові та „допомогти людям
цієї країни .. вільно обрати шлях політичної демократії, соціальної
справедливості та соціального прогресу” [161 [241Pauer A. Die humanitдre
Intervention: militдrische und wirtschaftliche Zwangsmassnahmen zur
Gewдhrleistung der Menschenrechte. – Basel und Frankfurt am Main: Helbing &
Lichtenhahn, 1985 – S. 158.], не допустивши створення на острові другої Куби в
результаті приходу до влади прокомуністичних сил. Таким чином, американці
навіть не приховували свого намагання перешкодити переходу влади до рук
комуністів [162 [88]Неліп М. І., Мережко О. О. Силовий захист прав людини:
Питання легітимності у сучасному міжнародному праві. – К: Наукова думка, 1999.
– С. 52.].
Тривалу присутність американських військ на острові виправдовували необхідністю
забезпечення миру на острові до того, як цю функцію візьме на себе ОАД.
Більшість американських науковців не піддавали сумнівам гуманітарні мотиви
цієї інтервенції, а критика стосувалась здебільшого затягування перебування
американських військ у даній країні.
Проте така позиція викликає сумніви. Масштаби порушень прав людини, які мали
місце в Домініканській Республіці можна було цілком співставити з тими
варварствами, які вчинялись в Гаїті у період диктаторства Папа Дока. В
останньому випадку США закривали очі на порушення прав людини, тобто керувалися
подвійними стандартами при оцінці ситуації з правами людини у різних країнах.
Навіть якщо розглядати інтервенцію з метою порятунку американських громадян як
таку, що була успішною, затягування присутності американських військ на
території недвозначно свідчить про те, що мотиви американської інтервенції у
Домініканську Республіку мали не лише гуманітарний характер, а були значно
далекосяжнішими.
Визначальним мотивом інтервенції США було недопущення захоплення влади
прокомуністичною партією, утворення другої Куби біля свого кордону і тим самим
звуження сфери свого впливу в Карибському регіоні.
Такі обставини не залишились поза увагою міжнародного співтовариства, а тому
воно у своїй більшості засудило інтервенцію США, хоча й відповідної резолюції
Радою Безпеки прийнято не було.
Підсумовуючи, слід зазначити наступне.
Хоча й в результаті збройного втручання США і справді вдалось запобігти
порушенням прав людини, проте, даний мотив, відігравав по відношенню до
геополітичних інтересів, якими у даній ситуації керувались США, лише другорядну
роль.
Негативна реакція міжнародного співтовариства на дії США засвідчила в даному
випадку його небажання схвалювати збройну інтервенцію, навіть якщо вона сприяє
запобіганню порушень прав людини, в усякому разі тоді, коли основним мотивом
інтервента є геополітичні інтереси.
З огляду на це, на нашу думку, між інтервенцією США у Домініканську Республіку
можна провести аналогію з інтервенціями СРСР до Угорщини у 1956 р. та
Чехословаччини у 1968 р.
Узагальнивши слід зазначити, що інтервенцію США у Домініканську Республіку не
можна розглядати як приклад гуманітарної інтервенції, оскільки інтервент
керувався переважно своїми геополітичними інтересами. Тривала присутність
американських військ підтвердила не лише протиправність операції, але й
домінування негуманітарних мотивів, що мало наслідком негативну реакцію
міжнародного співтовариства.
2.1.2. Інтервенція Індії у Східний Пакистан (Бангладеш) 1971 р. Східна та
західна частина Пакистану, який утворився у 1947 р. в результаті поділу Індії,
характеризувалась суттєвими етнічними, культурними та лінгвістичними
відмінностями. Тоді як східний Пакистан (сучасний Бангладеш), заселений
потомками навернених в іслам індуїстами, у західному Пакистані проживають
потомки колишніх арабських завойовників. Такі обставини значною мірою вплинули
- Київ+380960830922