РОЗДІЛ 2
Системність вияву і закономірності реалізації ремоідентифікаторів
у структурі висловлення
2.1. Місце і роль темо- і ремоідентифікаторів у комунікативній структурі
висловлення
2.1.1. Підходи до кваліфікації засобів АЧ. Засоби, за допомогою яких мовець
реалізує комунікативний намір і виділяє ту інформацію у своєму повідомленні, що
і є метою його висловлення, називаються актуалізаторами (АК) (за Ш.Баллі). У
літературі спорадично вживаються терміни ремоіндикатори (РІ), засоби вираження
АЧ, сигналізатори Р тощо. Ці засоби в кожній мові різні. Вони формуються
загальним фондом певної мови і здебільшого не є основними носіями змісту, а
лише вказують на нього.
У розумінні О.В.Падучевої [Падучева 1985] АК – це такі компоненти речення, які
перетворюють загальні імена в актуалізовану іменну групу (молода людина > ця
молода людина > якась молода людина). Ці актуалізовані імена призначені для
співвіднесеності з об’єктом або мають якийсь інший денотативний статус. Зміст
АК – це так звана інструкція для мовців щодо того, як ставитись до об’єкта під
час пошуку референта. О.В.Падучева розрізняє нульові АК, тобто А досягається
лише включенням слова в склад речення, та експліцитні АК [Падучева 1985: 52].
Ш.Баллі і його послідовники розглядають АК як засіб здійснення референції, за
яким слова перестають бути прив’язані до чистих ідей і починають
співвідноситись зі світом об’єктів. О.В.Падучева зазначає, що АК – це просто
різновид мовних одиниць (узагальнене поняття для детермінантів, артиклів,
кванторних слів і нульових показників).
На наш погляд, АЧ має інші засоби вираження, ніж ті, про які говорить
О.В.Падучева. Щоб уникнути термінологічної омонімії, варто вживати терміни
Ісигналізатори РІ або ІремоідентифікаториІ (РІ) для позначення цих засобів,
з-поміж яких більшість дослідників вирізняють: 1) порядок слів(ПС), який
співвідноситься із АЧ як форма із функцією; 2) інтонацію – другий засіб
вираження АЧ; 3) частки – додатковий засіб вираження АЧ: Т(а, же); Р(тільки,
лише) та ін.
При цьому ми вважаємо, що, по-перше, інтонація не є іншим засобом порівняно з
ПС, бо саме ПС прилаштовується під висхідну чи низхідну інтонаційну лінію, а
отже, інтонація є первісною, пор.: сильний кінцевий наголос у питальному
реченні: Ти прийдеш? Прийдеш ти?; по-друге, інколи частки є єдиним засобом
АЧ, а не додатковим до інтонації. Це найпростіша класифікація засобів вираження
АЧ.
Дещо інші засоби диференціює І.Р.Вихованець [Вихованець 1992], який виділяє:
1) фонетичні засоби виділення Р:
а) логічний (фразовий) наголос;
б) паузи (розділові знаки – у писемному мовленні);
2) синтаксичні засоби:
а) ПС (для Р характерні початок і кінець речення);
б) аналітичні синтаксичні морфеми (частки): Р ? тільки, лише, навіть, саме, не
(крім присудка), Т ? же; в) специфічні синтаксичні конструкції: неповні
речення, відокремлені звороти, парцеляція;
3) лексико-граматичні засоби (повтор тощо).
У ІКоммуникативной грамматикеІ за ред. Г.О.Золотової до РІ належать фразовий і
рематичний наголоси, ПС, частки, виразне інтонування, паузацію, контрастивні
позиції, пов’язані з протиставленням, вираженим або тим, що мається на увазі.
Всі ці класифікації поєднують у собі кілька найбільш поширених способів
вираження АЧ, але не містять повного систематизованого реєстру показників АЧ і
їх ієрархію за критерієм впливу певного засобу на тип комунікативної мети
висловлення.
2.1.2. Комунікативне навантаження висловлення і способи його вираження. У
висловленні з будь-якою комунікативною структурою на Р припадає рематичний
наголос, який в ієрархії засобів вираження АЧ посідає найперше місце і є одним
з найчастотніших засобів у розмовному мовленні.
Із письмовим мовленням ситуація інша: на етапі закладення рематичної ідеї в
структуру висловлення мовець шукає відповідні засоби, які б під час
відтворювання читачем однозначно вказали б на місце рематичного наголосу. Про
ці засоби вже йшла мова: ми їх називаємо ремоідентифікаторами (РІ).
Причому тут важливо зауважити, що темо- і ремоідентифікатори у нашому
тлумаченні є більш широким поняттям, ніж ремоіндикатори. Ремоіндикаторами
називаємо лише експліцитно виражені показники актуального членування, тоді як
ремоідентифікатори, на наш погляд, містять як матеріально виражені компоненти,
присутні в структурі висловлення, так і імпліцитно притаманні висловленню
показники реми або теми. Саме тому в подальшому надається перевага терміну
ремоідентифікатор.
В усному мовленні через невідповідність вказаного РІ-ом змісту та рематичного
наголосу трапляються комунікативні помилки.
Пор.: ? Куди подівся наш десерт?
? Сашко з’їв цілісінький пиріг (із наголосом на САШКО).
Така помилка пояснюється компіляцією в межах одного речення двох рем, які
належать неповним темо-рематичним конструкціям:
Це / Сашко з’їв.
Він з’їв / цілісінький пиріг.
Реми обох висловлень є сильними позиційно та інтонаційно. Але при поєднанні їх
в одне речення перша рема Сашко з’їв набуває слабкої першої позиції, але є
рематично наголошеною. З іншого боку, рема цілісінький пиріг має кінцеву
підкреслено сильну рематичну позицію та ще й позначена РІ-ом (АБ) цілісінький.
Оскільки рематичний наголос є найбільш значущим для АЧ, то Р висловлення Сашко
/ з’їв цілісінький пиріг є Сашко. Але РІ цілісінький тягне на себе і частину
рематичного наголосу і комунікативне навантаження. У такому випадку це
висловлення постає відповіддю на латентне питання „Хто з’їв цілісінький
пиріг?”. На письмі у висловленні Сашко з’їв цілісінький пиріг ми без контексту
визначили б ремою цілісінький пиріг за РІ-АБ цілісінький, тоді б так
- Київ+380960830922