РОЗДІЛ 2
ПОЛІТИКО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВЗАЄМОДІЇ
ПАРТІЙ ТА ДЕРЖАВИ
Світовий політичний досвід засвідчує, що розвиток системи політичних партій
тісно пов’язаний із розвитком національного законодавства, яке виступає основою
існування влади та цивілізованої взаємодії суспільства й держави. Саме тому при
дослідженні партійної системи ФРН першочерговим є встановлення правової основи
діяльності партій і партійно-владної взаємодії.
Конституційно-правова формула участі партій у політичному житті німецького
суспільства розроблялася в середині ХХ століття. У той час досить живими були
спогади про нестійкість парламентсько-урядової системи Веймарської республіки,
про зрощення партії та держави під націонал-соціалістичними гаслами. Тому
законодавство про основи державно-політичного устрою Федеративної Республіки
Німеччини переслідувало важливу мету – розбудувати сильну демократію і
максимально стабілізувати політичну систему. У налагодженні ефективної
комунікації між громадянами та державою, як запоруки стабільного розвитку
країни, законотворці зробили вибір на мінімумі безпосереднього впливу народу на
державні органи, надавши перевагу утвердженню моделі в формі партійної
демократії. Основний закон 1949 р., „Федеральний закон про вибори” 1956 р.,
„Закон про політичні партії” 1967 р. доводять, що саме партії виступають
основним чинником, за допомогою якого суспільство впливає на державу, а владні
структури здобувають легітимність в очах суспільства. У середині ХХ століття
партії дійсно були тими силами, які реально здатні згуртувати великі групи
суспільства і представляти їх інтереси – стабільний розвиток
партійно-політичної системи ФРН є тому підтвердженням. Але в кінці ХХ – початку
ХХІ століття дедалі гостріше постають такі болючі питання, як: наскільки
партії, представники яких знаходяться при владі, можуть виступати інструментом
легітимації державно-владного механізму в цілому; в якій мірі партії здатні
виконувати функції, доручені їм законом; чи достатньо розмежовані партії та
державні органи. Численні аргументи щодо необхідності чи, навпаки,
недоцільності впровадження змін у партійному законодавстві є неоднозначними і
часто суперечливими, тому німецькі законотворці остерігаються поспішних кроків
у цьому напрямку, зважаючи на увесь позитив історичного розвитку партійної
демократії в ФРН.
На сьогодні Німеччина володіє одним із найбільш детально розроблених у світі
комплексом правових норм, що регламентує всі сторони діяльності партій.
Незважаючи на те, що в об'єднаній ФРН окремі положення „Закону про політичні
партії” змінювалися та доповнювалися чотири рази – в 1994, 1999, 2002, 2004
рр., науковці знову і знову підкреслюють необхідність подальших нововведень у
партійному законодавстві.
Тема дисертаційного дослідження і надзвичайно обширна правова база щодо
функціонування партій у Німеччині зумовили те, що основна увага в цьому розділі
концентрується лише на тих правових моментах, які регулюють різні аспекти
взаємодії партій та держави, а саме: оформлення місця та ролі партій у
політичній системі; порядок утворення та заборони діяльності партій;
регламентація внутрішньопартійних організаційних відносин; участь партій у
виборах до представницьких органів; регулювання державного та приватного
фінансування партій.
2.1. Конституційно-правовий статус та організаційні засади діяльності
політичних партій
„Партії беруть участь у формуванні політичної волі народу”, – проголошує ст. 21
Основного закону [36, 23]. Це коротке за змістом положення є першоосновою для
формулювання широкого комплексу правових норм, які регулюють всі сторони
партійної діяльності.
Конституційний статус політичних партій передбачає дотримання чотирьох основних
вимог: свободи, рівності, гласності та внутрішньої демократії. Повноцінне
функціонування партій забезпечують державні органи. Водночас, свобода утворення
партій надає можливість громадянам брати участь у політиці без перешкод з боку
держави. Всезагальний принцип рівності гарантує однакове відношення до партій з
боку влади. Публічність забезпечується прозорістю діяльності партії, їх
відкритістю для народу як носія державної влади. Конституційна вимога
внутрішньої демократії означає, що на управління демократичною державою не
можуть впливати партії з недемократичною структурою. Правові положення про
основи партійної діяльності більш детально викладені у „Законі про політичні
партії” [33].
Уже саме формулювання поняття „політична партія”, запропоноване в §2 „Закону
про політичні партії”, включає кілька важливих вимог і є доволі непростим:
„Партії – це об'єднання громадян, які постійно чи тривалий час здійснюють вплив
на формування політичної волі на федеральному рівні або в одній із земель і
бажають брати участь у представництві народу в Бундестазі або в одному з
ландтагів, при умові, що вони в достатній мірі гарантують серйозність таких
намірів загальним характером їх фактичного відношення до справи і, зокрема,
чисельністю та стійкістю організації, числом членів і активною суспільною
діяльністю...”[33, 150].
Не цитуючи повністю досить обширну дефініцію, проаналізуємо ті основні ознаки,
які характеризують поняття „політична партія” з правової сторони. У цьому
зв'язку німецький дослідник Д.Тсасос пропонує виділяти три групи ознак:
описові, волюнтативні та фактичні [298, 141-142]. До описових ознак належать
наступні твердження закону: партія – це група громадян, діяльність яких
орієнтована на внутрішньополітичне життя країни; партія повинна брати участь у
виборах до Бундестагу чи ландтагів щонайменше раз на шість р
- Київ+380960830922