РОЗДІЛ 2
АДАПТАЦІЯ СУСПІЛЬСТВА ДО ІНСТИТУЦІЙНИХ ІННОВАЦІЙ В ПРОЦЕСІ МОДЕРНІЗАЦІЇ
2.1. Модернізація в Україні та її вплив на сталість розвитку
Досвід проведення модернізації в різних країнах cвідчить, що це процес дуже
складний і немає гарантії того, коли будуть досягнуті заплановані цілі; не
завжди модернізація приводить до позитивних наслідків; далеко не всі країни, в
яких відбувається модернізація проходять одні і ті ж фази, а тому просте
копіювання чужих зразків, моделей нерідко приводить до провалів модернізації
[86]. Багатофакторність і багаторівневість модернізації позначається і на
виборі методології її дослідження.
Проблема модернізації стала однією з актуальних в 50-60-х роках ХХ ст., а в
кінці ХХ ст. ця проблема привернула увагу багатьох вчених в постсоціалістичних
країнах. Це пов’язано насамперед з необхідністю осмислення складного
політичного процесу в даних країнах, визначення особливостей їх “осучаснення”.
Оскільки постсоціалістичні країни суттєво відрізняються від країн “першого” і
“третього” світу, то модернізація в них має певні особливості. C.Катаєв
відмічає, що модернаційні процеси можуть мати різноманітне походження, а також
різнитимуться за формами, методами, локальними цілями, рушійними силами [24,
с.39] Нині модернізація розуміється як складний процес структурної
диференціації соціокультурної системи; формування нових інститутів, норм, форм
комунікацій; символів, цінностей не на основі заперечення традиційного, а на
основі його органічного включення в процес “осучаснення”, використання його
мобілізаційного та інтеграційного потенціалу [87].
Сьогодні історичний процес західними вченими часто описується в категоріях
“традиційного” і “сучасного” суспільства. Традиційне можна розглядати в різних
вимірах, як і сучасне. Наприклад, в людському вимірі “традиційне” - це страх
перед нововведеннями, пасивність, схильність до містицизму, не усвідомлення
особистої відповідальності, ірраціональна вірність традиції. Для “сучасного”
характерна територіальна і соціальна мобільність, раціональне сприйняття світу,
високий рівень самоорганізації, здатність до абстрактного мислення, схильність
до підприємництва і ризику.
Дехто з вчених вважає передумовою модернізації індивідуалізм, інші просту сім’ю
розглядають як провісника модернізації, або ж сутністю модернізації вважають
технологічну трансформацію матеріальних умов життя. Існує точка зору, згідно з
якою становлення загальної національної світської системи освіти було важливим
фактором і модернізації, і формування громадянського суспільства. В деяких
теоріях увага зосереджується на тих змінах, що відбуваються в політичній
системі, управлінні, мобільності, культурі. Модернізацію часто уявляють як
лінійний прогресивний розвиток, але однозначно оцінити модернізацію не можливо,
так як модернізація, наприклад, може мати позитивні наслідки в економічній
сфері, але при цьому негативно впливати на соціальну сферу.
Д.Лернер вважає, що соціально-економічний зміст процесу модернізації
характеризується створенням комплексу засобів типових для сучасного
індустріального суспільства. З соціально-політичної точки зору процес
модернізації обов’язково передбачає виконання двох умов: 1) створення
суспільних інститутів, що побудовані на добровільній участі в демократичному
процесі при наявності мобільних індивідів; 2) розвиток сучасної системи масових
комунікацій (преси, радіо, телебачення) [88, с.94-98]. Модернізацію нині
найчастіше визначають як процес набуття менш розвинутих суспільствами низки рис
характерних для більш розвинутих суспільств. Не можна ототожнювати модернізацію
з капіталізмом, бо частина модернізаційних процесів (наприклад, розвиток
технології) відбувається незалежно від економічного устрою. Хоча не можна
заперечувати, що в розвинених капіталістичних країнах досягнуті найбільші
успіхи в технічному переоснащенні виробництва, зростанні продуктивності праці.
Це пояснюється тим, що ринковий обмін і конкуренція є незаперечно важливими
стимулами для використання сучасної технології.
Частина задач, вирішення яких пов’язують з модернізацією (урбанізація,
індустріалізація тощо), були вирішені в СРСР при соціалізмі. Розрізняють ряд
видів модернізації: ранньокапіталістичну, мануфактурну модернізацію;
ранньоіндустріальну модернізацію; пізньоіндустріальну модернізацію;
постіндустріальну модернізацію. В пізньоіндустріальній модернізації виділяють
органічну і неорганічну модернізацію.
В модернізації радянського суспільства також можна виділити ряд етапів:
ранньоіндустріальну і пізньоіндустріальну. Ранньоіндустріальна модернізація
відбувалась в першій половині ХХ ст. Для модернізації, розпочатої в СРСР в 70-х
роках ХХ ст., характерні були деякі риси пізньоіндустріальної модернізації.
Органічна пізньоіндустріальна модернізація має такі ознаки, як, наприклад,
підтримка високої купівельної спроможності населення завдяки державному
регулюванню, існування системи соціального захисту, держави загального
добробуту, висока заробітна плата найманих робітників, зростання рівня життя.
Однак загальна криза соціалістичного суспільства, яка мала різні прояви – від
руйнування системи мотивації праці до втрати владою легітимності, була
свідченням його неефективності. В СРСР поєднувались риси пізньоіндустріальної
органічної і неорганічної модернізації. Модернізація системи управління в 60-і
ХХ ст. в СРСР не мала успіху. Політична модернізація фактично почалась лише в
часи перебудови.
Інтенсивні урбанізаційні процеси, формування відкритої міської культури
комунікацій, високий рівень освіти є ознаками органічної пізнь
- Київ+380960830922