РОЗДІЛ 2
АНТРОПОНІМІЯ ОПОВІДАНЬ В. ДРОЗДА
Складною теоретичною проблемою лінгвістики є розкриття специфіки літературного
особового імені, антропоніма, на відміну від “не літературного”. Адже в складі
художнього твору можливі як реальні імена реальних персонажів, так і гадані
(вигадані) імена, створені уявою письменника. Питання про літературні
антропоніми має велику кількість інтерпретацій, що залежить від складності
співвідношення наймення з героєм (персонажем) і з життям. Співвідношення імен
із реального ономастикону і імен, створених письменником, визначається темою,
жанром твору, світоглядом письменника, художніми особливостями його
майстерності, зрештою – його індивідуально-авторськими уподобаннями. І
все-таки, якого б жанру не був твір, письменник “не може абстрагуватися від
реальної ономастики, від існуючих у мові ономастичних норм” [75, c.35]. Автор
художнього твору має необмежену можливість добувати з “реального ономастикону
ті засоби творення власного імені, готові оніми або їх моделі, котрі необхідні
в даному творі словесного мистецтва” [104, c.136].
У художній літературі антропоніми становлять досить значний і естетично
вагомий шар. Дослідження їх допомагає розібратися у принципах добору і
використання письменником різноманітних онімів, віднайти форми їх залежності
від жанру та ідейно-художнього задуму твору, з’ясувати основні функції та
характеристики цих лексичних одиниць як експресивно-стилістичних прикмет
художнього образу, як “лінгвістичних засобів, за допомогою яких виражається
ідейний і зв’язаний з ним емоційний зміст літературних творів” [184, c.97].
З’ясуємо, що являє собою оповідання як жанр художньої літератури. За
визначенням В.М.Лесина та О.С. Пулинця: “Оповідання – це невеликий за розміром
розповідний художній твір здебільшого про одну або кілька подій у житті людини
(іноді декількох людей). Характери персонажів в оповіданні показуються в
сформованому вигляді, широка мотивація подій відсутня, описів мало і вони
стислі. Розповідь часто ведеться від особи оповідача.” [197, c.288].
Літературознавчий словник-довідник говорить про жанр оповідання, що це:
“невеликий прозовий твір, сюжет якого заснований на певному (рідко кількох)
епізодів з життя одного (іноді кількох) персонажів. Невеликі розміри оповідання
вимагають нерозгалуженого, як правило, однолінійного, чіткого за побудовою
сюжету. Характери показані здебільшого у сформованому вигляді. Описів мало,
вони стислі, лаконічні. Важливу роль відіграє художня деталь” [199, c.522].
В “Словаре литературоведческих терминов” визначення жанру оповідання звучить
так: “Термін “оповідання” не володіє чітко визначеним значенням і знаходиться в
складних, не усталених відношеннях з термінами “новела” і “нарис”. З одного
боку, під оповіданням розуміють будь-який невеликий розповідний твір. В інших
випадках новелу і оповідання розрізняють як розповідь з гострою, чітко
вираженою фабулою, напруженою дією (новела) і, навпаки, епічно спокійною
розповіддю з природнім розвитком сюжету (оповідання)” [208, c.309-310].
М.Г. Жулинський зазначає: “Переважна більшість оповідань В. Дрозда несе в собі
свідчення високої його майстерності як новеліста; вони передають емоційну
чутливість прозаїка до сільських характерів, вміння в комічному відкрити
драматичне або й трагічне” [58, c.133].
На матеріалі оповідань В.Г. Дрозда – простежимо функціональне навантаження
антропонімів, їх експресивно-стилістичну роль у розкритті художнього образу і
вплив частотності певного імені на розкриття характеру персонажа.
Імена у творах В.Г. Дрозда різноманітні, літературний персонаж дуже активний,
відбувається постійне спілкування автора зі своїми героями, від того і
антропонімія в оповіданнях урізноманітнюється.
2.1. “Повернення Йоськи”
Оповідання “Повернення Йоськи” за обсягом невелике. Діючі персонажі оповідання
– Йоська Зеленок, Варка, баба Лисавета і згадуваний персонаж Іван (син баби
Лисавети). Характер кожного персонажа вимальовано чітко, стилістично яскраво.
Письменник враховує “етимологічне значення оніма, бо саме воно створює підтекст
антропомоделі” [92, c.8].
Йоська – ім’я головного діючого персонажа оповідання: “Серце їй так і зайшлося:
Йоська! – бо хто це до неї на машині прикотив” [1, c.184]. Це квалітатив із
значенням суб’єктивної оцінки, утворений від усіченої основи Йосип суфіксом
-к-. Частотність його вживання становить 66 разів, а повна форма Йосип не вжита
жодного разу. Вона входить тільки до двочленної антропоформули Йосип
Терентійович.
Етимологічно Йосип означає: “…він (бог) примножить, додасть” [201, c.123].
Спостерігаючи за персонажем, ми помічаємо, що дійсно, додається йому роботяща,
добра, терпелива дружина, а також матеріальна забезпеченість, хоч він цього,
може, і не вартий. Письменник створює відповідність етимології імені з умовами
життя, у які потрапляє Йоська.
Зеленок – це прізвище Йоськи: “Зеленок стояв на залитій яскравим сонцем грядці
і в усі очі витрішкувався на будинок” [1, c.184]. Прізвище вказує на щось
недозріле, недосконале, поверхове. Коли Йоська знову зібрався віятися по світі,
то Варка “обійшла Зеленка на стежці, наче пень, і через плече: їдь, Йосько, але
назад не вертайся – і на поріг не пущу” [1, c.192].
Антропонім має прозору семантику, тому поступово переходить в апелятив (Зеленок
> зеленок). Загальна назва могла бути прізвиськом батька чи когось із предків
по батьківській лінії. Пізніше прізвисько перейшло в прізвище, а потім знову в
апелятив. Така антропонімізація відбулася шляхом зміни функції слова: зеленок >
прізвисько Зеленок > прізвище Зеленок > апелятив зеленок. Зеленок – це яскравий
і промовистий літературний антропонім.
- Київ+380960830922