РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ
ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНОЇ ДОПОМОГИ В УКРАЇНІ
Перед державним управлінням охороною здоров’я сьогодні постала проблема
необхідності поліпшення здоров’я населення України та реформування галузі
відповідно до вимог часу. Однією з важливих складових зазначеної системи є
підсистема забезпечення населення України стаціонарною медичною допомогою, яка
теж потребує оновлення та оптимізації.
2.1. Програмно–цільова структура та методологія дослідження
Науково–теоретичне обґрунтування базових принципів оптимізації державного
управління системою забезпечення населення України стаціонарною медичною
допомогою шляхом формування єдиного медичного простору держави – багатогранна і
складна проблема. Її розв’язання потребувало розробки спеціальної програми
дослідження, складеної з використанням системного підходу (рис. 2.1), що
сприяло послідовному розв’язанню цілої низки специфічних задач, визначенню
конкретного предмета й об’єкта дослідження, а також його етапності (рис. 2.2).
Все це забезпечувало можливість отримання достатньо повної і достовірної
інформації щодо кожного з поставлених завдань.
Виходячи з мети, предметом дослідження стало державне управління системою
забезпечення населення України стаціонарною медичною допомогою.
Рис.2.1. Тема, мета, об’єкт, предмет, завдання, методи, база та матеріали
дослідження
Рис. 2.2. Структурно–логічна схема етапності дослідження
На першому етапі основна увага зосереджувалася на виборі напряму дослідження,
визначенні його мети, завдань, об’єкта, предмета, гіпотези, концептуальної
основи та основних методів дослідження.
Другий етап присвячений аналізу вітчизняних та зарубіжних літературних джерел з
проблем державного управління системою охорони здоров’я (всього 285 одиниць).
Одним із його завдань став аналіз державної політики України в галузі охорони
здоров’я.
Система забезпечення населення України стаціонарною медичною допомогою
вивчалася на основі організаційно–штатних структур лікувально–профілактичних
закладів (83 одиниці) та органів управління галуззю обласних державних
адміністрацій (20), Міністерства охорони здоров’я України, матеріалів звітів
про стан справ у системі охорони здоров’я та нормативно–правової бази охорони
здоров’я. Всього опрацьовано понад 150 одиниць документації.
На цьому ж етапі детально розглянуто питання державного управління в галузі
охорони здоров’я, що подані в зарубіжній літературі (45 одиниць),
проаналізовано зарубіжний досвід правотворчості (5 країн) в регулюванні
діяльності національних медичних служб, їх особливості та можливості адаптації
придатних з них до умов України.
Метою третього етапу дослідження стало визначення генезису, стану та
перспектив розвитку системи забезпечення населення України стаціонарною
медичною допомогою.
На четвертому етапі дослідження здійснено обгрунтування організаційно-правових
засад оптимізації системи забезпечення населення України стаціонарною медичною
допомогою.
На заключному, п’ятому етапі, здійснено узагальнення отриманих результатів і
наукове обґрунтування досягнення мети дослідження щодо науково–теоретичного
обґрунтування базових принципів оптимізації системи забезпечення населення
України стаціонарною медичною допомогою.
Ґрунтуючись на тому, що предметом і об’єктом дослідження є складні соціальні
системи, методологічною основою наукової роботи стали системний підхід та
системний аналіз. Це дало змогу з’ясовувати й виокремлювати суть, складові,
стан і тенденції розвитку державного управління системою забезпечення населення
України стаціонарною медичною допомогою.
2.2. Державна політика України в галузі охорони здоров’я
Державна політика відіграє надзвичайно важливу роль у суспільному житті. Саме
вона покликана своєчасно виявляти назрілі проблеми розвитку суспільства,
аналізувати їх, встановлювати причини виникнення, складнощі, суперечливість та
знаходити шляхи розв’язання цих проблем. У сфері державної політики приймаються
відповідні державно–політичні рішення, розробляється відповідний
інструментарій, створюється механізм їх реалізації.
Вивчення змісту державної політики передбачає розгляд трьох різних аспектів:
проблеми суспільства, варіантів їх розв’язання та оцінювання політики – чи ці
варіанти спрацьовують.
На думку авторів навчального посібника “Державна політика з охорони
громадського здоров’я в Україні” [29, с.3], недостатня ефективність державної
політики з охорони громадського здоров’я, що супроводжується кризовими
процесами в галузі й погіршенням стану здоров’я громадян, має багато причин.
Основні з них – соціально-економічні трансформації в державі, які поставили
перед галуззю нові вимоги. Однак їх реалізація не забезпечена відповідною
правовою базою, фінансуванням, підготовленими кадрами, і, головне, адекватною
методологією. Внаслідок цього заходи щодо реформування державного управління
охороною здоров”я України мають випадковий, несистемний характер, не враховують
постійних соціально-економічних змін та відстають від вимог часу. Щоб змінити
таку ситуацію, яку політики оцінюють як “ступор медицини”, на краще, необхідні
рішучі дії.
Теоретичні положення щодо політики держави в галузі охорони здоров”я, наведені
в Конституції України; затвердженій Указом Президента України “Концепції
розвитку охорони здоров”я населення України” (2000); закріплені
законодавчо-нормативними актами, зокрема “Основами законодавства України про
охорону здоров”я” (1993), Міжгалузевою ко