РОЗДІЛ 2.
ФІЛОСОФСЬКО-ЕСТЕТИЧНІ ПОГЛЯДИ М.ВАЛЬЗЕРА
. Філософська концепція історії
Концепція історії, як і світогляд М.Вальзера зазнала певної еволюції.
Прогресистське уявлення, що передбачає спрямованість історії до певної мети,
визначає світогляд письменника в період захоплення марксизмом (60-70-ті роки ХХ
ст.). Лінійний спосіб мислення породжує концепцію історії з орієнтацією на
кінцеву мету, телос, зі встановленою ієрархією значень і цінностей.
Телеологічна теорія історії залишає, однак, поза увагою складність і
суперечливість взаємовідносин історичних сил, різноспрямованість історичного
руху, коли прогрес та регрес доповнюють один одного. Циклічне ж уявлення про
історію нівелює ідею прогресу і в постійному повторенні історії бачить глибоку,
як прірва, безглуздість. Вальзерівське розуміння історії, проте, неможливо
описати, користуючись тільки ярликами лінійний або циклічний.
Німецький літературознавець Ю.Бонгартц виділяє марксистський і
пост-марксистський періоди еволюції світогляду М.Вальзера. На етапі перебування
письменника під впливом марксистських ідей дослідник характеризує його
сприйняття історії як близьке до „секуляризованої християнської есхатології”
[89, с. 121] і вказує на зв’язок християнського вчення про кінець світу та
європейської філософії Нового часу. Проте, як з’ясувалося пізніше,
марксистський вплив мав тимчасовий характер. Вальзерівську утопію визначали як
регресивну [119, с. 88] або як антиутопію, „швидкий рух назад” [117, с. 73].
Утопічне розуміння історії письменник поступово (із середини 70-х років)
витіснив разом із марксистською картиною світу.
Якщо у випадку з М.Вальзером взагалі може йтися про утопію, то вона не є
спроектованою в далеке майбутнє, коли в ім’я здійснення обіцяного в майбутньому
всі засоби згодяться, зона її дії – „тут і зараз”. Своє завдання письменник
бачить, відповідно, у щоденній клопіткій праці із вудосконалення життя, адже
протиборство людини з собою і зумовлює історичний розвиток. Своїми книгами він
намагається зробити внесок в „історіографії повсякденності” [109, с. 171], –
концепція призначена „для власного користування” і не постачає рецептів для
всіх.
Таке розуміння історії можна визначити як антиміфічне. Будь-які
універсалістські проекти, глобальні теорії з ідеологічними інтерпретаціями
світу викликають у письменника недовіру, він розуміє небезпеку такого способу
мислення, що втрачає зв’язок з дійсністю: „Якби жодна з утопій не подолала
рубіж століть! Жодне обіцяння майбутнього, яке зараз задля своєї ілюзії
потребує кривавих жертв. Але я бачу, як за порогом тисячоліття вже пробиваються
нові фундаменталістські паростки” [181, с. 103]. Притаманне М.Вальзерові
прагматистське уявлення про історію передбачає зміни у сучасному, яке кидає
нові й нові виклики, а не пошуки мети в далекому майбутньому. Локальні зміни,
які відповідають реальності, мають більшу дієвість, ніж великі жести.
Для М.Вальзера метою історії є, таким чином, подолання сучасного недосконалого
стану „Я”, а в пошуках відповідей на повсякденні провокації з боку історії і
полягає сенс будь-якої діяльності. Так, намагаючись звільнитися від
марксистського універсалізму, вимагаючи безпосереднього практичного втілення
абстрактних теоретизувань у життя, М.Вальзер залишається в межах (марксистських
же) матеріалістичних і прагматичних уявлень про примат практики над теорією.
Вальзерівська антиміфічна концепція історії багато в чому перегукується з
висновками, які робить Ю.Габермас, аналізуючи розвиток філософії на сучасному
етапі. На думку філософа, сучасна “пост-метафізична” філософська думка змушена
спуститися з трансцендентальних небес на землю, а породжені розумом ідеали
підлягають безпосередній перевірці життям і конкретизації в історичній
ситуації. Ю.Габермас визначає відмову від класичного превалювання теорії над
практикою і „тотальну контекстуалізацію” [105, с. 59] розуму однією з ознак
філософської рефлексії на сучасному етапі подолання логоцентризму. Своєю появою
і розвитком „філософія практики” [105, с. 16] – починаючи з раннього Г.Маркузе
і пізнього Ж.-П. Сартра – завдячує феноменологічному заломленню марксистської
теорії: уявленню про конечність, минущість, історичність буття. Проголошення
С.Кґєркегором і Ф.Ніцше конкретного людського життя єдиною цінністю суттєво
похитнули філософію на просвітницьких позиціях – володарки універсальної істини
і пранауки. А постмодерністський мовний релятивізм довершив справу, і старанно
збудований метафізичний каркас розпався на беззмістовні лінгвістичні одиниці.
Для М.Вальзера історія є відкритою книгою, тобто ми маємо робити все від нас
залежне для того, щоб її змінити, але не можемо передбачити, яким буде
майбутнє. Готовність надалі вважати історію відкритою суперечить марксистській
концепції, яка визнає певну мету історії. „Треба, – уважає письменник, –
поставити до владних партійних апаратів питання: чи не вважаєте ви себе метою
нашої історії? Ніхто не наважиться по-гітлерівськи відповісти на це питання:
„Так”” [Цит. за: 89, с. 120]. Відкритість історії, розуміння її як процесу, чий
кінець не можна, та й не треба, прогнозувати – основні засади філософської
концепції історії М.Вальзера. Визнання того, що результат історії не підлягає
визначенню, на думку М.Вальзера, є звільненням від пут примусового мислення, що
дуже часто обмежує повноту індивідуального життя в конкретний історичний
момент.
Рушійною силою історії М.Вальзер уважає відчуття „недосконалості” (нім. Mangel
– нестача, брак чогось) буття, саме воно примушує протистояти несправедливості,
діяти, рухатись уперед, тобто творити історію. Дедалі
- Київ+380960830922