РОЗДІЛ 2
ПОЕЗІЯ Л.ФЕРЛІНГЕТТІ 50– 60-х РОКІВ ХХ ст.
2.1. Риси поетичного новаторства в художніх пошуках раннього Л. Ферлінгетті
Серед американських бітників творчість Лоуренса Ферлінгетті посідає особливе і
в багатьох аспектах показове місце. Саме він переломлює у своїй творчості не
лише провідні художні й естетичні принципи бітництва як стилю американської
контркультури, а й значною мірою відображає складний і примхливий процес
становлення основної парадигми художнього мислення, яка стала визначальною для
американського письменства в наступні, так би мовити, “післябітниківські”
десятиліття (хоча творчість бітників не вичерпується лише художніми пошуками 50
– 60-х років, а деякі з них до сьогодні продовжують “шокувати” свідомість
“масового читача” своїми психологічно напруженими і “скандальними” творами).
В сучасному літературознавстві усталилася думка про те, що Ферлінгетті серед
своїх сучасників, таких, як, наприклад, Д. Керуак, А. Гінзберг, Г. Корсо,
В. Берроуз, вирізнявся особливим інтересом до “первинних емоцій”, що апелюють,
по-перше, до свідомості масового читача, а по-друге – вказують на
безпосередність, природність поетичного відчуття [15, c.233]. Саме ці аспекти
набули значення провідних серед постмодерністів, які багато почерпнули у таких
письменників, як Ферлінгетті, в плані їхньої незаангажованості та
нетрадиційності у сприйнятті та відображенні світу [127, c.44]. За поетом міцно
усталилася репутація людини, яка своїми художніми експериментами та
“революційними” поетичними формами “свідомо кидає виклик існуючому статус-кво в
мистецтві та житті” [182, c.76].
Ферлінгетті уславився не лише як поет, а й як автор прозових творів, есе,
театральних оглядів, праць з мистецтвознавства, сценаріїв до кінофільмів. Він
має досить яскраву і нетипову для пересічного американця біографію.
Майбутній поет народився в Йонкерсі, Нью-Йорк, в 1919 році в сім’ї італійського
емігранта Чарльза Ферлінга (через десятиліття, коли Лоуренс почав друкувати
свої перші поетичні твори, він повернув собі прізвище в його оригінальному,
італійському звучанні). Змалечку він залишився сиротою, його доглядала далека
родичка, яка жила разом з ним у Франції, а тому Ферлінгетті за часів свого
дитинства взагалі не спілкувався англійською мовою.
Після повернення до США Ферлінгетті закінчив університет Північної Кароліни.
Під час другої світової війни служив на флоті, приймав участь у бойових діях в
Нормандії, відвідав Нагасакі через тиждень після того, як це місто зазнало
ядерного вибуху. В 1947 році він одержав диплом магістра Колумбійського
університету, захистив дисертацію в Сорбонні (дисертація мала назву “Місто як
символ у сучасній поезії”). З 1951 по 1953 рік викладав французьку мову в
Сан-Франциско, де в цей час заприятелював з поетами та митцями-авангардистами.
Сан-Франциско початку 50-х років – це місто, яке зазнало найрізноманітніших і
найпримхливіших культурних впливів. В ньому жили не лише корінні жителі
Західного узбережжя, але й вихідці з Китаю, Японії, Латинської Америки, Росії.
Багатьох воно приваблювало своїм духом нонконформізму (в подальшому цей “дух” у
своїх найрізноманітніших проявах стане одним із провідних мотивів творчості
Ферлінгетті), відносною дешевизною життя, можливістю вільного самовиявлення для
людей творчих професій. Саме тут Ферлінгетті відкрив книжкову крамницю “Вогні
міста” (“City Lights”), – назва з’явилася під впливом широковідомого фільму
Чарлі Чапліна “Вогні великого міста”, – і розпочав друкувати невеликими
накладами серію “Кишенькової бібліотеки поетів”. Її відкрила добірка віршів
самого автора “Картини світу, що зник” („Pictures of the Gone World”, 1955). В
подальшому друкувалися поетичні твори бітників – А. Гінзберга (його
широковідома і “програмна” для бітницького руху поема “Крик” була опублікована
саме в цій серії), Г. Корсо, Д. Керуака, а також поетів так званого “старшого
покоління” – В. Вільямса, К. Рексрота, К. Петчена. Ця книжкова крамниця і
книги, які друкував Ферлінгетті, відіграли, на думку багатьох
літературознавців, непересічну роль в оновленні американської поезії 50–60-х
років. Як зазначає американський літературознавець Г. Стефенсон, “без “Вогнів
міста” представникам сан-франциcького відродження було б неможливо пробитися до
читача крізь стереотипи та шори традиційного літературного “істеблішменту”
[187, c.140].
В першій збірці своїх віршів “Картини світу, що зник” Ферлінгетті заявляє про
себе як про митця, який принципово не приймає усталені і водночас застарілі
цінності життя, що слугували хибним орієнтиром в духовних пошуках багатьох
американців. Відразу після публікації збірки, літературні критики помітили
основний пафос його творчості – він базувався, за висловом одного з них, “на
глибокому переконанні у тому, що поезія здатна пробитися до того пласту
свідомості, що безпосередньо керує діями і вчинками людини” [189, c.238].
Ферлінгетті заявив про себе як про такого автора, котрий намагається поламати
уявлення про художню форму як про набір звичних для читача художніх образів.
Він намагається започаткувати таку поетику художнього твору, що базується на
доцільній необхідності акумулювати справжню “екзистенцію” існування в її
найпоширеніших та чудернацьких формах, в тому числі і тих, які здатні вказувати
всім без винятку на відносність існуючих художніх цінностей. Особливого
значення набуває авторська позиція, яка підкреслює відсутність звичних
орієнтирів для поета. Ферлінгетті робить відчайдушну спробу “відкрити”
пересічному американцеві той світ, який він в силу певних історичних і
культурних обставин не бажає помічати.
Вже
- Київ+380960830922