РОЗДІЛ 2
ЗАКОНОМІРНИЙ ХАРАКТЕР СОЦІАЛЬНОГО ХАОСУ
Джерело методологічної кризи в багатьох напрямках соціогуманітарного пізнання
міститься в тих проблемах, які постали сьогодні перед людством. По- перше, це
проблематичність виживання людства взагалі. По-друге, криза тлумачення
гуманізму. По-третє, формування нової картини світу, яка зумовлює нове
осмислення історичних подій, а також спроможність прогнозування та управління
змінами суспільства, людини, природи.
Для пострадянських країн питання перспектив існування людства набуває особливої
гостроти на тлі тих соціально-політичних, культурних і психологічних потрясінь,
що переживають ці країни.
2.1. Взаємозв’язок організації та дезорганізації як закономірність становлення
і розвитку соціального хаосу
Розглянемо механізм взаємодії організаційних і дезорганізаційних тенденцій у
процесі розгортання соціального хаосу.
Соціальний хаос, як стан трансформації складних систем, проявляється в
багатогранності та різноманітності змін, що відбуваються у всіх підсистемах
соціальної системи, а також у всіх сферах її життєдіяльності. Вся ця
багатогранна діяльність елементів складної системи за своєю направленістю може
бути розглянута як діалектична взаємодія процесів дезорганізації, - як руйнації
усталених структур, та організації, - як формування нових структур. Саме ці
процеси, на нашу думку, складають сутність самоорганізації соціальної системи.
Інтенсивність дезорганізації, як і організації, залежить від резонансної
взаємодії: а) окремої особистості в реалізації своїх потреб, б) соціальних груп
у захисті власних інтересів, в) умов і форм взаємодії соціальних структур в
суспільстві, які визначають шлях його розвитку. Така взаємодія впливає на
інтенсивність і швидкість процесів дезорганізації або організації, які мають
об’єктивний характер. Не ігноруючи вплив особистості на розвиток суспільства,
ми можемо зазначити, що такий вплив на розвиток соціальної системи буде
істотним за умови реалізації цілої низки факторів у процесі їх взаємодії, які є
унікальними в будь-якій ситуації впливу. Саме тому діалектична взаємодія
процесів дезорганізації та організації має об’єктивний характер.
Отже, стан соціального хаосу - це стан, в якому домінують процеси
дезорганізації, але до певної межі. Порушуються усталені структури до того
рівня, який є достатнім для формування на їх основі якісно нових структур, які
більш адекватно задовольняють потреби системи. Формування нових структур
відбувається в стані соціального хаосу, а функціонування таких структур
притаманне стану соціального порядку. На всіх рівнях системи та у всіх сферах
життєдіяльності відбувається постійна зміна процесів дезорганізації на процеси
організації. Таким чином, у взаємодії цих процесів відбивається суттєвий,
стійкий та повторюючийся зв’язок явищ і процесів у його різноманітності
проявів. Оскільки ми розглядаємо соціальну систему як певну цілісність, а її
трансформацію як цикл змін соціального порядку через соціальний хаос на новий
соціальний порядок, то процеси дезорганізації і організації відбивають
внутрішні зміни в системі, що приводять до зміни її якості в цілому. Таким
чином, взаємодія процесів дезорганізації і організації є внутрішнім, стійким,
повторюваним і об’єктивним зв’язком предметів і явищ, а отже, набуває характеру
закономірності.
Цілісність систем розглядається через тенденції організації, тобто
структурно-функціональних змін, які розуміються під цим процесом. Процеси
організації пов’язані з керованістю складними соціальними системами, що
потребує аналізу форм соціального порядку як системної впорядкованості. Під
керуванням маємо на увазі коригуючий вплив на складну динамічну систему, який
забезпечує цілеспрямовані зміни стану системи, що зумовлюють його пристосування
до мінливих зовнішніх умов. Під цілеспрямованими змінами стану системи
розуміються такі процеси та операції, за допомогою яких дана система досягає
свого оптимального стану, врівноваженого відносно зовнішнього середовища.
Управління як цілеспрямований вплив виступає необхідним організуючим атрибутом
системи. Відповідно до цього системи, що здатні до самоорганізації, без
управлінського впливу спроможні знаходити свій оптимальний стан за будь-яких
змін у зовнішньому середовищі та самостійно переходити у врівноважений стійкий
стан.
Атрибутом систем, здатних до самоорганізації, є ієрархічне управління – або
управління з послідовно зростаючими рівнями складності, коли мета управління
коригується та уточнюється в процесі самонастроювання системи. Але процеси
організації відбуваються по-різному в різних типах складних систем.
Складні системи, керовані завдяки регуляції та негативному зворотному зв’язку,
зменшують небажані відхилення від стану, що встановився. Але інші складні
системи посилюють відхилення від вихідного стану завдяки позитивному зворотному
зв’язку. Саме для таких систем визначальною у відхиленні від стану рівноваги
стає випадковість. Отже, процеси організації як цілеспрямований вплив, що
повинен підтримувати систему в рівноважному стані, в таких системах, завдяки
випадковості, переростають у процеси дезорганізації, які є відповідною стадією
в досягненні оптимального стану пристосування системи до зовнішнього
середовища.
Процеси організації у складних системах набувають якості “автопоезиса”, тобто
самовідтворення, отже, набувають можливості саморегенерації. Зберігається
цілісність, ідентичність системи, оскільки варіації стосуються лише структури.
Системи, що здатні в своїй організації до самовідтворення, циклічно пов’язані в
підсистеми, здатні до самоорганізації, де попередня п
- Київ+380960830922