РОЗДІЛ 2.
ЗАКОНОМІРНИЙ ХАРАКТЕР РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
Запропонована дисертантом модель громадянського суспільства потребує з'ясування суспільної ролі цього явища на основі теоретичного обгрунтування закономірностей його розвитку. Виявлення цих закономірностей вимагає визначення тих соціальних зв'язків, які складають внутрішню і зовнішню сторону громадянського суспільства і відображають дію законів суспільного розвитку. В.І. Воловик зазначає, що кожний закон постає як певна сутність, яка здійснюється через певні закономірності, а будь-яка закономірність є конкретний прояв певної сутності, тобто закону. Закон і закономірність є діалектичними протилежностями, які не тільки взаємовиключають, але й взаємозумовлюють і взаємодоповнюють одне одного. Як і інші діалектичні протилежності, закон і закономірність мають властивість взаємного переходу, взаємоперетворення [38, 64]. Отже, громадянське суспільство треба показати як цілісність, яка є відображенням реально існуючого істотного, стійкого, повторюваного, внутрішнього, об'єктивного і необхідного зв'язку, що проявляється завжди у конкретних умовах, характеризуючись своєю специфікою і виступаючи, таким чином, у якості закономірності.
На нашу думку, розкриття закономірного характеру розвитку громадянського суспільства потребує реалізації наступних завдань:
- обґрунтування основних закономірностей розвитку громадянського суспільства;
- дослідження суб'єктності громадянського суспільства як чинника суспільного розвитку.
Реалізації цих завдань присвячено зміст другого розділу дисертації.
2.1. Основні закономірності розвитку громадянського суспільства
Щоб наблизити теоретичні уявлення про громадянське суспільство до суспільної практики, треба показати його зв'язок з економікою, політикою і соціальною структурою. Розглянемо гіпотезу про взаємозв'язок економіки і політики як закономірність розвитку громадянського суспільства. Складність цієї проблеми обумовлює потребу визначитись із понятійним апаратом.
У запропонованій моделі громадянське суспільство - це форма суспільної самоорганізації, що відображає сферу недержавних (приватних) відносин, зумовлених взаємодією індивідуальних і колективних потреб та інтересів, які детермінуються реалізацією свободи особистості й здійснюють вирішальний вплив на формування суспільних відносин та соціальних цінностей [236, 198].
За оцінкою вчених-економістів, сучасне поняття "економіка" охоплює: сім'ю, підприємство (фірму); народне господарство певної країни чи його частину; сукупність взаємопов'язаних господарств груп країн, об'єднаних у різноманітних інтегральних організаціях; світове господарство як суперечливу цілісність взаємозалежних народних господарств усіх країн та їх об'єднань. Економіка як народне господарство має дві сторони свого вираження: по-перше, як матеріально-натуральне наповнення, по-друге, як сукупність виробничих відносин, що пов'язують процеси виробництва, розподілу, обміну та споживання суспільного продукту як фази постійного відтворення економіки. Матеріально-натуральне наповнення економіки проявляється в продуктивних силах суспільства, що відображають систему відносин "людина - природа". Сукупність виробничих відносин представлена організаційно-економічними та соціально-економічними відносинами, про які йдеться при визначенні конкретного предмета економічної теорії [200, 5-8].
Політика - сфера суспільної діяльності, діяльність суспільних класів і політичних партій, яка визначається їхнім становищем у суспільстві та їхніми інтересами. Основою політики є проблема завоювання, утримання й використання державної влади [265, 502]. Виникнення різних форм політики пов'язане з поділом суспільства на різні соціальні групи і появою проблеми узгодження інтересів. У сучасній науці політика виступає як "світ гострого суперництва, де беруть участь еліти і маси, групи та індивіди" [138, 92-93]. Зазначаючи, що класові відносини і сьогодні значною (якщо не визначальною) мірою зумовлюють характер політики, В. Воловик доводить, що сфера політики значно ширша, вона охоплює відносини не лише між соціальними групами, а й між державами, державними інститутами, партіями, окремими особистостями, які є суб'єктами політичної діяльності, суб'єктами політики. Політика є особливим видом діяльності, зміст якої - певне ставлення суб'єкта до існуючої системи державної влади, її спрямованості в тій чи іншій сфері життєдіяльності суспільства, що проявляється в різних формах, сприяючи збереженню або зміні державного устрою [37, 93]. Аналізуючи зв'язок економіки і політики, треба враховувати застереження політологів про те, що слід розглядати не залежність політики від економіки, а їхню взаємозалежність та взаємопов'язаність [58, 7].
Уже в античній думці відобразились уявлення про зв'язок громадянського суспільства з економікою. Ототожнюючи громадянське суспільство і державу, Аристотель стверджував, що "всяка держава являє собою свого роду спілкування, всяке ж спілкування організовується заради будь-якого блага". Він доводить, що власність повинна бути спільною тільки у відносному смислі, в абсолютному ж вона має бути приватною. Необхідність приватної власності пояснює тим, що "кожен буде із старанністю ставитися до того, що йому належить", а спільної власності - метою держави, яка полягає в досягненні спільного блага [5, 36-38]. Аристотель створив власну економічну концепцію, центральним пунктом якої став принцип справедливого обміну і довів, що обмін (торгівля) виникає насамперед не з жадоби збагачення, а з існування потреб, які не може задовольнити власне господарство. Товарний обмін - не лише мінова пропорція між товарами, а й економічні відносини власників цих речей, якими рухає потреба, що дає змогу порівнювати товари. Взаємні потреби породжують товарний обмін [194, 9].
А. Сміт розглядав економіку як основу інтеграції людей, а громадянське суспільство як "торговий союз". Його економічна теорія пояснює, що пов'язує індиві