РОЗДІЛ 2
Банківське кредитування СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ та його роль у забезпеченні
економічного зростання
2.1. Регуляторна політика Національного банку України у сфері банківського
кредитування суб’єктів господарювання
Значну роль у регулюванні кредитної діяльності комерційних банків відіграють
методи, які регламентують грошово-кредитну політику, показники грошового обігу
і кредиту, ринки позичкових капіталів, порядок безготівкових розрахунків. Під
грошово-кредитною політикою класично розуміють сукупність заходів у галузі
грошового обігу та кредиту, які спрямовані на досягнення економічного
зростання, стримування темпів інфляції, забезпечення високої зайнятості, тобто,
на досягнення стратегічних цілей [151; 170, с. 338]. Кредитну монетарну
(грошову) політику часто в економічній літературі або підміняють одну одною,
або ототожнюють їх із грошово-кредитною в тій частині, яка визначає стратегічні
цілі або кінцеві завдання. Так, одні автори характеризують грошову політику, як
комплекс заходів у сфері грошового обігу, які держава в особі державного банку
здійснює з метою забезпечення економічного зростання, належного рівня
зайнятості населення, збалансованості платіжного балансу [111,с.8], інші
визначають кредитну політику як систему заходів у кредитно-грошовій сфері, які
здійснюють держава і центральні банки для досягнення певних економічних і
політичних цілей [142, с.290].
Поділяємо думку вчених, які виходять із двоїстості сутності кредитної політики
[139, с.18]. По-перше, “політика” є за своєю природою суб‘єктивною, тобто
залежить від волі й оцінки її людьми. Тому вона в даному контексті виправданою
є позиція західних економістів, які розглядають політику як спосіб виконання
послідовно зв‘язаних дій, де принципи являють собою основу її визначення і
спосіб здійснення [69,с.60]. По-друге, кредитна політика має об‘єктивне джерело
- об‘єктивні закони розвитку суспільства. Об‘єктивність цих законів визначає
суть кредитної політики, яка розробляється і реалізується, перш за все, на
макроекономічному рівні. Заходи впливу на економіку країни та їх використання
наочно показано на рис. 2.1
Рис 2.1. Кредитне регулювання - форми впливу на економіку
Національний банк є єдиним органам грошово-кредитного регулювання в країні,
однак і він має узгоджувати свої дії з певними регулюючими органами. Здійснюючи
кредитне регулювання, НБУ має на меті наступні цілі: впливаючи на кредитну
діяльність комерційних банків і направляючи чи на розширення, чи на скорочення
кредитування економіки, він, таким чином, досягає стабільного розвитку
внутрішньої економіки, зміцнення грошового обігу, підтримки національних
експортерів на зовнішньому ринку. Таким чином, вплив на кредит дозволяє
розв’язувати стратегічні завдання розвитку народного господарства в цілому.
Наприклад, недостатня кількість вільних коштів у підприємств є причиною
ускладнень у бізнесі, нестачі внутрішніх інвестицій і т.д. З іншого боку,
надлишкова грошова маса має свої недоліки: знецінювання грошей призводить до
зниження життєвого рівня населення, погіршення валютних нагромаджень у країні.
Відповідно, у першому випадку грошово-кредитна політика повинна бути спрямована
на розширення кредитної діяльності банків, а в другому – на її скорочення,
перехід до політики “дорогих грошей”. Слід зазначити, що за допомогою
кредитного регулювання держава прагне пом’якшити наслідки економічних криз,
стримати ріст інфляції, з метою підтримки кон’юнктури держава використовує
кредит для стимулювання капіталовкладень у різні галузі народного
господарства.
Таким чином, однією із функцій Національного банку України є регулювання
банківської діяльності, яке полягає у створенні системи норм, що регулюють
діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок
здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського
законодавства. Основними формами регулювання діяльності комерційних банків є
адміністративне та індикативне [3].
Рис 2.2. Форми регулювання банківської діяльності [3]
У свою чергу, на основі рис. 2.2 можемо з’ясувати, що регулювання кредитної
діяльності здійснюється також у адміністративній та індикативній формі, причому
адміністративні методи використовуються в повному обсязі, а індикативні – лише
частково. Серед індикативних методів найбільшу роль відіграють: встановлення
економічних нормативів, обов’язкових резервів, відрахувань до резервів на
покриття збитків від кредитних операцій, визначення процентної політики та
рефінансування банків, а також регулювання експорту й імпорту капіталу.
З наукової точки зору є надзвичайно цікавим дослідження саме другої групи
методів, оскільки вони в переважній більшості не є примусовими.
Фактично, якщо уважно розглядати другу групу методів, можна з’ясувати, що вони
згідно з економічною теорєю являють собою дві групи методів грошово-кредитної
політики:
загальні (обов’язкові резерви, процентна політика, рефінансування банків,
регулювання експорту та імпорту капіталу);
селективні (економічні нормативи, відрахування до резервів на покриття збитків
за кредитними операціями).
Розглянемо детальніше форми кредитного регулювання.
Політика обов'язкових резервів як метод кредитного регулювання являє собою
збереження частини резервів комерційних банків у Національному банку. Норматив
обов’язкового резервування встановлюється єдиним для банків у процентному
відношенні до загальної суми залучених банком коштів у національній та
іноземній валюті, причому для різних видів зобов’язань можуть встановлюватися
різні нормативи обов'язкового резервування [4]. На даний момент діє
диференці
- Київ+380960830922