РОЗДІЛ 2
СИСТЕМНИЙ АНАЛІЗ ПЕДАГОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПРОЦЕСУ ГУМАНІЗАЦІЇ ОСВІТИ В ЯПОНІЇ
2.1. Традиції й провідні принципи гуманізації в історії освіти Японії
Первісне суспільство й стародавню освіту Японії, за класифікацією
С.І.Подмазіна, [213] можна віднести до архаїчно гуманних. Перша японська
публічна школа, змодельована за освітньою системою тогочасного Китаю (династія
Танг), була заснована у другій половині VII ст. Політичні реформи під назвою
Тайка (“Великі зміни”), які почалися у 645 році, призвели до створення в Японії
централізованої ранньофеодальної держави за китайським взірцем. Централізований
уряд запровадив два типи перших офіційних шкіл для аристократії: Daigakuryou
(“Велика академія”) в столиці та Kokugaku (“Місцева академія”) для дітей
провінційної знаті. Метою існування цих освітніх закладів була демонстрація
гідності централізованої держави на чолі з імператором, насичення Японії
китайською культурою та навчання урядових і місцевих чиновників. Відомо, що на
роботу до Kokugaku призначався лікар, що слідкував за станом здоров’я
керівництва, викладачів та вихованців [194]. Це свідчить про турботу про
фізичний стан учнів, яка є однією з ознак гуманної освіти.
Період з кінця VIII ст. по 1086 рік, так звана епоха Хейан або доба правління
роду Фудзівара, уважається в Японії ерою надзвичайного зльоту середньовічної
культури. Епоха Хейан є також, на нашу думку, добою розквіту гуманної освіти в
Японії. Цей історичний період можна порівняти з періодом Ренесансу в Європі. У
той час, як основна маса населення залишалась неписьменною й відірваною від
більшості культурних надбань, декілька поколінь придворної аристократії
спромоглися досягти небачених висот творчості, створити безліч шедеврів, які
навіть зараз вважаються неперевершеними.
Н.І.Конрад [150] дав наукове обґрунтування ототожненню епохи Хейан з періодом
Ренесансу в Європі. В основі ренесансного руху лежить гуманізм. У центрі
філософії Відродження знаходиться людина, гармонійний розвиток її здібностей,
свобода її самовизначення, звільнення від вузьких рамок канону, традиції. Усі
ці тенденції яскраво відображені в літературі епохи Хейан, яка сповідує
цінність особистості, її розуму, почуттів, вольових імпульсів. Для освічених
людей того часу вільна, гармонійно розвинена особистість була життєвою нормою.
Хоча японська “ренесансна інтелігенція” і не спричинила значного впливу на
народні маси, оскільки не мала з ними зв’язку, її діяльність багато в чому
окреслила коло діяльності інтелігенції наступних епох.
Не тільки Японія, але й уся Східна Азія пережила певний ренесансний період,
поштовхом до якого було Відродження в Китаї VIII-XV століть, пов’язане з
розквітом гуманізму й боротьбою з конфуціанськими стереотипами. У той час як
гуманістів Західної Європи надихала греко-римська античність, представники
Східної Азії зверталися до китайської античності. Треба зазначити, що в Японії
й Кореї, на відміну від Китаю, філософія Відродження не знайшла свого повного,
розгорнутого вираження і залишилася на рівні гуманістичного світосприйняття
окремої соціальної групи. Навіть у Європі гуманізм як цілісна система був
доступний лише вузькому колу осіб, а в Японії, мабуть, нікому. Саме тому щодо
Японії і Кореї можна говорити лише про ренесансні явища або про “віддзеркалений
Ренесанс”. Проте це ніяк не зменшує значення епохи Хейан для японської культури
і формування гуманістично орієнтованої освіти.
Наприкінці ІХ ст. в Японії завершився процес формування власної системи письма
з використанням ієрогліфів, які несли головне смислове навантаження, і двох
азбук специфічного призначення. Ця система проіснувала без суттєвих змін більше
1000 років і використовується до цього часу. Поява зручної писемності стала
поштовхом для розквіту японської літератури та каталізатором наукових
досягнень.
Пол Варлі, відомий американський японознавець, так описав життя Японії в епоху
Хейан: “Пристосовуючи китайську культуру до власних смаків, Фудзівара
перетворили Кіото на дивовижний культурний центр. Відмовившись від будь-яких
контактів з рештою країни (крім найбільш необхідних), вони намагалися створити
світ бездоганної естетичної досконалості, краси, поезії й любові. Зосереджені
лише на тому, щоб з віддалених маєтків безперервно надходили прибутки, вони
виявляли повну байдужість до справ у провінції” [86, с.14-15].
Складання віршів рідною й китайською мовами, створення чудових картин та
букетів "ікебана", написання геніальних прозаїчних творів було буденною справою
хейанських аристократів. Процвітало також і театральне мистецтво. Жінки на
одному рівні з чоловіками оволодівали дуже складною китайською ієрогліфічною
писемністю і не лише вдало нею користувалися, але й створили власний алфавіт
"хірагана", який досі є вживаним у японській мові. Саме в цей період Сей
Сьонагон створила “Записки біля підголів'я”, а Мурасакі Сікібу – “Повість про
Гендзі”, які й зараз уважаються найкращими зразками класичної японської
літератури. Обидві жінки були придворними й провели довгі роки в
безпосередньому спілкуванні з імператорською родиною.
Звичайно, створення такої атмосфери при дворі хейанських імператорів було
можливим лише за умови належного навчання та виховання аристократії. На той час
у Японії було широко розповсюджене домашнє виховання: заможні родини
запрошували для підготовки дітей до придворного життя спеціальних учителів,
переважно буддійських монахів. Н.І.Конрад [150, 151] називає буддизм, даосизм і
конфуціанство гуманістичними вченнями, оскільки в центрі їх уваги знаходиться
людина, її самовдосконалення. Отже, учні, яких навчали буддійські монахи, не
тіл
- Київ+380960830922