РОЗДІЛ 2
ОЦІНКА ВНУТРІШНЬОГО ТА ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ПІДПРИЄМСТВ ЯК ПЕРЕДУМОВИ ВИХОДУ
НА ФОНДОВИЙ РИНОК
2.1. Оцінка конкурентної позиції торговельних підприємств на фондовому ринку
В умовах повної самостійності суб’єктів господарювання, важливе місце посідає
пошук оптимальних джерел фінансування діяльності. Ринкові умови господарювання,
конкуренція, інтеграційні економічні й фінансові процеси висунули на перше
місце ринок капіталів, в тому числі фондовий ринок, завдяки якому торговельні
підприємства одержали можливість залучати додаткові грошові кошти для розвитку
своєї діяльності, а ринок – отримувати ефективних емітентів. У цьому випадку
аналіз діяльності фондового ринку та оцінка фінансових можливостей торговельних
підприємств виступають передумовою моделювання стратегії виходу торговельних
підприємств на фондовий ринок.
З переходом економіки України на більш високий етап розвитку, почався активний
процес розвитку фондового ринку, створення реальних можливостей доступу,
трансформації інфраструктури фондового ринку, розвитку його технологій. Усі ці
тенденції підтверджують процес розвитку фондового ринку й його необмежені
можливості для залучення капіталу для суб’єктів. Дані (табл. Д.1. дод. Д)
свідчать про наявно сформовану інфраструктуру фондового ринку України.
Найбільшу питому вагу за рівнем зареєстрованих акціонерних товариств та за
наявністю інфраструктурних елементів мають Київська, Донецька і
Дніпропетровська області.
Більш того, близько 50,00-70,00% акцій зосереджені в контрольних пакетах, тому
на фондовому ринку відсутній попит і пропозиція на них; підвищений рівень
ризику за операціями на фондовому ринку, низька норма прибутковості деяких з
них, високий рівень оподаткування фондового ринку і операцій на ньому,
приводять до того, що учасники використовують інші фінансові інструменти, а не
цінні папери і зокрема акції. Більшість підприємств, у тому числі торговельних,
черпають необхідні фінансові ресурси з банківського сектора у вигляді коротко-
і середньострокових позик; формальна наявність інституційних учасників не
означає фактичну їх участь, діяльність яких достатньо обмежена (інвестиційні
фонди і компанії, пенсійні фонди і страхові компанії); високий рівень
шахрайства, шляхом створення фіктивних компаній і випуску «неіснуючих цінних
паперів»; слабкий правовий і економічний захист дрібних інвесторів і дрібних
емітентів. Ринок акцій успішно розвивається тільки тоді, коли дотримуються
інтереси меншості акціонерів; спекулятивний характер операцій, що проводяться.
Якщо випуск цінних паперів здатний замінити банківський кредит, то різниця між
рентабельністю власного капіталу і відсотковою ставкою за кредит буде величиною
позитивною, тобто рентабельність власного капіталу повинна перевищувати ставку
відсотка за кредит і співвідношення позикового і власного капіталу
характеризуватиме силу впливу власного капіталу в порівнянні з позиковим. З
розвитком ринку цінних паперів, вартість акціонерного капіталу підвищується,
підприємства замінюють боргову форму фінансування на акціонерну. З другого
боку, чим нижчий рівень розвитку ринку цінних паперів, тим менше фінансових
важелів. Розвиток фондового ринку збільшує кредитоспроможність підприємств.
Складовими національного фондового ринку є сукупність регіональних фондових
ринків, які за рівнем свого розвитку багато в чому визначають рівень розвитку
національного ринку. Виходячи з показників розвитку фондового ринку по
регіонах, є доцільним аналіз найбільш впливових регіональних фондових ринків.
Одним з них є фондовий ринок Донецької області.
Регіональний фондовий ринок характеризується своєю нестійкістю і високою
концентрацією ринкового ризику. Це пов’язано з тим, що низький рівень доступу
на фондовий ринок, разом з невеликою кількістю учасників створюють суттєві
бар’єри для його ефективного функціонування.
У сучасний період спосіб залучення коштів за допомогою інструментів фондового
ринку недоступний переважній більшості українських підприємств, торговельних у
тому числі. На жаль, інвесторів мало цікавлять акції українських підприємств
(за винятком одного-двох десятків емітентів). Причинами цього є:
- незадовільний економічний стан підприємств;
- відсутність розвинутого вторинного ринку акцій.
Навіть якщо підприємство в змозі випускати акції й інвестори теоретично готові
їх купувати, то власники й менеджери українських підприємств не поспішають
здійснювати емісію акцій, оскільки це обов’язково тягне за собою перерозподіл
прав власності. Цей момент і є одним з основних бар’єрів на шляху емісій акцій
українськими компаніями. [98].
Більшість підприємств виходить на фондовий ринок з основною метою змінити
відносини власності шляхом її фіксації і перерозподілу.
У цьому випадку можна рекомендувати випуск облігацій, як найзручніший спосіб
залучення капіталу, основна перевага якого полягає в тому, що облігації, на
відміну від акцій не припускають участі в управлінні й розподілі власності.
Існує чимала кількість великих і середніх компаній, які формально мають доступ
на фондовий ринок, але фактично не мають його. Як відомо, саме середній і малий
бізнес є найбільш прибутковим і мобільним сектором економіки.
Досліджуючи розвиток регіонального фондового ринку, необхідно вивчити
особливості його інфраструктури, вплив зовнішніх макроекономічних чинників,
причини нерозвиненості фондового ринку. Встановлено коло завдань, дослідження
яких має не глобальний, а регіональний характер. Серед них:
визначення потреб економіки регіону;
дослідження потреб підприємств-емітентів;
підвищення можливості використання біржової технології торгів;
створення умов для доступу суб’єктів господарювання на
- Київ+380960830922