Традиційна культура Поділля у дослідженнях другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

РОЗДІЛ 2. ПОДІЛЬСЬКІ НАУКОВІ ЦЕНТРИ ТА ЇХ РОЛЬ
У РОЗГОРТАННІ Й КООРДИНАЦІЇ НАРОДОЗНАВЧИХ
ДОСЛІДЖЕНЬ РЕГІОНУ
2. 1. Кам’янець-Подільська духовна семінарія та її роль у розгортанні
етнографічно-фольклорного й історико-статистичного вивчення Поділля
В історіографії подільської етнології вагомий слід залишила
фольклорно-етнографічна наукова школа Кам’янець-Подільської духовної семінарії,
яка була найбільш тривала в часі (середина ХІХ – початок ХХ ст.) та мала значну
кількість представників  [1 Баженов Л.В.Основні наукові школи
історико-краєзнавчого вивчення Поділля у ХІХ-ХХ ст. // Поділля і Волинь у
контексті історії українського національного відродження: Наук. зб. –
Хмельницький, 1995. – С. 336 та ін.]. З її діяльністю значною мірою пов’язане
розгортання історико-етнологічних досліджень. Була започаткована вона у
1849-1855 рр. народознавчим осередком прогресивної молоді – вихованців та
викладачів семінарії, діяльність яких була спрямована на вивчення самобутності
подільського села, народного побуту, фольклору. Дослідники фіксували народні
традиції, звичаї, епос народу, що мало визначальне значення для українського
національного відродження. Серед них найбільш активними були семінаристи, а
згодом письме­нники, фольклористи, етнографи демократичного напряму
С.Руданський, А.Свидницький, К.Шейковський тощо. Члени цього народознавчого
осередку вперше в практику дослідження краю ввели фольклорно-етнографічні
обстеження, які здійснили в ряді сіл Кам’янецького та інших повітів Подільської
губернії, зібрали значний фактичний матеріал, використавши його у своїй
творчості. Результати етнографічних досліджень були покладені в основу таких
унікальних праць, як „Народні малоросійські пісні, зібрані в Подільській
губернії” С. Руданського (1852), „Побут подолян” К.Шейковського (1860),
„Великдень у подолян” А.Свидницького (1860) та ін. Справу цього народознавчого
осередку підтримали й продовжили провідні подільські етнографи того часу:
викладач семінарії І.Данильченко  [2 Данильченко И. Этнографические сведения о
Подольской губернии. – Вып. I. – Каменец-Подольск, 1869. – 56 с.], сільський
медик А.Димінський  [3 Збірка подільських казок 1850-1860 рр. волосного писаря
Димінського // Етнографічний вісник. – К., 1927. – Кн. 4. – С. 160-172;
Левченко М. Казки та оповідання з Поділля в записах 1850-1860-х років
(матеріали А.І.Димінського). – К., 1928. – 91 с.], вихованці семінарії
М.Леонтович  [4 Леонтович М. Перша збірка пісень з Поділля. – 1901; його ж.
Друга збірка пісень з Поділля. – 1903. ], К.Широцький  [5 Широцький К.
Подольские „колядки” и „щедрівки” // Православна Подолия. – 1908. – №1. – С.
4-10; №2/3. – С. 28-39; №4. – С. 60-76.], поет В.Свідзінський та особливо
ректор духовної семінарії, член Подільського єпархіального
історико-статистичного комітету М.Симашкевич, який у праці
“Історико-географічний і етнографічний нарис Поділля” (1875) та інших наукових
розвідках зробив спробу підсумувати здобутки народознавчих досліджень регіону 
[6 Симашкевич М. Историко-этнографический очерк Подолии. – ЧЧ. І, ІІ –
Каменец-Подольский, 1876 та ін.].
Етнограф, фольклорист С.Руданський зібрав та упорядкував фольклорні матеріали
до двотомного рукописного збірника „Народні малоросійські пісні, зібрані в
Подільській губернії”  [7 Руданский С. Народные малороссийские песни, собранные
в Подольской губернии. – Каменец-Подольск, 1852. – Т. 1-2.], підготував до
друку збірку українських народних пісень з нотним записом мелодії „Копа
пісень”, зробив детальний етнографічний запис весільного обряду „Подільське
весілля”  [8 Руданский С. Подольскеє весілля. – Ялта, 1862.]. Чимало народних
казок, легенд, приказок, прислів’їв, зібраних С.Руданським увійшли до збірника
М.Номиса „Українські приказки, прислів’я і таке інше” (СПб.,1864). Більшість
записів зразків оповідального фольклору знайшли відображення в його
співомовках, віршованих легендах та казках.
Етнографічно-фольклорну тему у дослідженні Поділля продовжив А.Коціпінський у
виданні “Пісні, думки і шумки руського народу на Поділлі, Україні і в
Малоросії” (1862)  [9 Пісні, думки і шумки руського народу на Подолі, Україні і
в Малоросії. –
Кам’янець-Подільський, 1862. – 316 с.]. Друковані ж видання, спеціально
при­свячені етнографії та фольклору Поділля, з’явилися лише в середині XIX ст.
Першою такою публікацією стала праця з народного побуту та фольклору “Побут
подолян” (1859) К.Шейковського  [10 Шейковський К. Быт подолян. – К., 1860. –
Вып. 1. – 71 с.; Вып. 2. – 74 с. ], який був активним учасником народознавчого
гуртка Кам’янець-Подільської духовної семінарії. Саме ця робота активізувала
інших дослідників до етнографічного вивчення Поділля. К.Шейковський на основі
власних фольклорно-етнографічних записів та досліджень, зроблених іншими
подільськими етнографами, видав „Опыт южно-русского словаря”, в різних
періодичних виданнях публікував етнографічні статті  [11 // Киевский телеграф.
– 1860. – №17, 18, 24-26; // Киевский курьер. – 1862. – №58; // Друг народа. –
1869. – №33.]
. Інтерес його до етнографії та фольклору залишався непослабним протягом усього
життя.
К.Шейковський тісно підтримував творчі зв’язки з іншими етнографами,
фольклористами, краєзнавцями – А.Димінським, П.Житецьким, І.Франком,
С.Руданським, А.Свидницьким. Останній також активно підтримував етнографічні
дослідження Поділля. Його „Великдень у подолян” є найбільшою
фольклорно-етнографічною розвідкою автора. Вона була задумана як рецензія на
книжку К.Шейковського, але переросл