Ви є тут

Біоекологічні особливості гледичії звичайної (Gleditsia triacanthos L.) у зв'язку з її культурою в Південному Степу України.

Автор: 
Дерев’янко Василь Миколайович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2006
Артикул:
0406U003221
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
КОРОТКИЙ НАРИС ІСТОРІЇ ІНТРОДУКЦІЇ
ГЛЕДИЧІЇ ЗВИЧАЙНОЇ (GLEDITSIA TRIACANTHOS L.) В УКРАЇНУ.
СУЧАСНИЙ КУЛЬТИГЕННИЙ АРЕАЛ ВИДУ В ПІВДЕННОМУ СТЕПУ УКРАЇНИ
Гледичія звичайна (Gleditsia triacanthos L.) дуже декоративна рослина за
будь-якої пори ро­ку завдяки її витонченому перистому темно-зеленому листю.
Вона також цікава своїми галуженнями. Дуже привабливе її рясне цвітіння, коли
жовтувато-зелені духмяні квітки вкривають майже все дерево. Декоративна вона і
взимку: її гарні плоди довго залиша­ються на дереві і шелестять на вітрі. Не
випадково G.triacanthos "Rybulace" внесена в енциклопедію садових рослин [231].
Цей вид використовують при створенні ландшафтних садів і парків; висад­жують
куртинами, групами, алеями та окремими деревами (солітерами) для озеленення
вулиць, бульварів, скверів, спортивних майданчиків, санітарно-захисних зон,
біля промислових підприємств, біля пасік тощо. Вона витривала в несприятливих
міських умовах, легко витримує задимлення, куряву, не пошкоджується шкідниками
та грибками. Цінною якістю гледичії є висока її фітонцидність.
Gleditsia triacanthos нині широко практикується в степовому лісорозведенні.
Вперше використав її у Великому Анадолі В.Є. Графф (з 1848 p.), пізніше її
ввели до степових масивів такі визнані лісоводи, як Л.Г. Барк та Х.С.
Полянський. В останній чверті XIX сторіччя на півдні України в безлісному степу
створена низка лі­сових масивів (Володимирівський, Бердянський, Рацинський
тощо), де G. triacanthos широко представлена [59].
Гледичія звичайна винятково посухостійка рослина. Як ані жодна з лісоутворюючих
видів вона може зростати і створювати стійкі, практично чистоодновидові
насадження за цілковитої відсутності інших видів та підліску.
Завдяки названим якостям гледичію звичайну почали вводити у полезахисні
лісонасадження [145, 146], захисні лісосмуги вздовж залізниць, а саме:
Донецької, Південно-Західної, Одеської. На сьогодні вона є одним з головних
видів у захисних та озеленювальних насадженнях.
Не дивлячись на те що гледичія звичайна теплолюбна, вона може без особливих
пошкоджень витримувати навіть суворі зими, наприклад, в північних поліських
районах України [89]. Ще Г.М. Висоцький [38] вказував на її морозостійкість. За
даними Б.Й. Логгінова [143], гледичія звичайна краще аніж інші види витримує
пізні весняні примо­розки.
Gleditsia triacanthos невибаглива до грунтів, а тому може рости на малородючих
грунтах та в місцях вторинного за­солення. Завдяки малій ламкості свого гілля
ця рослина практично не пошкоджу­ється під час сильних вітрів. Тому вона може
рости на відкритих місцях. Гледичія звичайна цінна для закріплення та
озеленення крутих схилів, балок, відвалів вугільних шахт, для обсадження
порушених берегів водоймищ тощо.
Таким чином, G.triacanthos сприяє поліпшенню екологічної ситуації,
мікроклімату, ландшафту, протиерозійним, ґрунтозахисним, вітроповальним
процесам, тепловому балансу планети в цілому.
Gleditsia triacanthos – цінна як гарний ранньолітній медонос. З одного гектара
її насаджень збирають до 250 кг меду, при цьому цінність її ще є в тому, що
вона цвіте в час, коли більшість інших деревних медоносів уже відцвіли [59].
Деревина гледичії міцна, тверда, щіль­на, в'язка, важка з гарною текстурою,
тонкою жовтуватою заболонню і рожевим або червонувато-коричневим ядром.
Статичний опір вздовж її волокон - 353-500 кг/см2, опір статичному згинанню в
радіальній площині - 914-1060 кг/см2, в тангентальній - 964 кг/см2, скручуванню
- 780 кг/см2. Торцева твердість деревини гледичії - 718-883 кг/см2; вона має
висо­ку теплотворну здатність [52]. Деревину гледичії звичайної використовують
для токарних та столярних виробів, сільськогосподарського інвентаря, в
господарському будівництві для кріпельних робіт; ядрова частина її - для паль,
шлюзів, а також для шпал, стовпів, огорож, меблів та інших дрібних виробів.
В молодому листі Gleditsia triacanthos міститься алкалоїд триакантин (до 1%),
аскорбінова кислота (190 мг%), в лушпинні пло­дів - антраглікозиди (2,6 %),
дубильні речовини (3,1%), вітамін К. Алкалоїд триакантин виявляє спазмолітичну
дію, розширює кровоносні судини, знижує кров'яний тиск. Фармацевтична
промисловість випуска­ла препарат триакантин, який використовували при
гіпертонічній хво­робі, бронхіальній астмі, виразковій хворобі шлунку і
дванадцятипа­лої кишки, при спастичних колітах та хронічному холециститі.
Остан­нім часом препарат знятий з виробництва. Галенові препарати лушпиння
плодів виявляють послаблюючу дію. Подріб­нене лушпиння плодів заварюють як чай
(10 г на 200 мл окропу) і п'ють по 1 столовій ложці 3-4 рази на день при
хронічних запорах [138].
Молоді оплодні бобів, крім флавоноїдних сполук, міс­тять сапоніни,
антроглікозиди, дубильні речовини, нафтохінони, віта­мін С (278 мг%), та ще 29
% цукру, який за смаком нагадує мед (звід­си американська назва гледичії -
солодка акація, або медова акація). Крім того, в них багато коліну та інозиту -
активних протисклеротичних речовин [59, 67].
Відвар з недостиглих плодів Gieditsia використовують для виго­товлення
компотів, киселів тощо.
Насіння гледичії звичайної містить пектин, необхідний для харчової
промисловості, вміст якого в декілька разів більший, ніж у яблуках (0,79-1,21
%). Багато в насінні і нанногалактону та до 3 % олії [51].
Зелені боби та листя охоче поїдають тварини, особливо вівці, а тверде насіння -
свині.
Індіанці США завжди використовували плоди та недостигле насіння гле­дичії за їх
приємний смак. Насіння гледичії їстівне, що спричинює ви­користання його для
приготування сурогатної кави; з нього ще й печуть коржі. Боби використовують в
Амери