Розділ 2
Дія в часі правових норм
2.1. Поняття дії в часі правових норм
Як вже наголошувалося, проблему співвідношення права й часу можна розглядати у
двох аспектах – беручи до уваги два види часу: соціальний, у межах якого
виникає обумовлений правовою дійсністю специфічний правовий час, і фізичний
(календарний) – час зовнішній по відношенню до неї. Вивчення існування правових
явищ у вимірі останнього є традиційною темою досліджень юриспруденції. Воно й
становитиме предмет дослідження в цьому розділі. При цьому, враховуючи обсяг
цієї праці, ми обмежимося лише аналізом існування в фізичному часі норм права –
первинних елементів права.
В українській правовій системі визнаються такі форми встановлення та вираження
норм права, як нормативно-правовий акт, нормативний договір, правовий звичай.
Хоча останнім часом і ведуться дискусії щодо можливості виділення окремою
формою права ще й судового прецеденту, за усталеною точкою зору вважається, що
вітчизняному праву ця форма не властива. Тому поставлені у дослідженні завдання
будуть вирішуватися лише щодо юридичних джерел права, існування яких у
вітчизняній правовій системі традиційно визнано. При цьому акцент буде зроблено
на дії норм права, втілених у форму саме нормативно-правового акта як основного
джерела української системи права.
При розгляді поставлених у дослідженні завдань доцільно обмежитися
спеціально-юридичним розумінням поняття „дія (чинність) норми права
(нормативного припису)”. Відповідно до нього вказане поняття може бути
визначене як „забезпечувана державою формальна можливість використання або
формальна необхідність виконання (дотримання) юридичної норми” [86, c.48].
„Словом „чинність” ми позначаємо специфічне існування норми” як належного [77,
с.20-22]. Отже, таке розуміння цього поняття означає обов’язковість реалізації
встановлених правових норм у поведінці учасників суспільних відносин. Іноді в
літературі при розгляді дії права в часі виходять з широкого розуміння терміну
„дія права”, що призводить до певної плутанини [18, с.21]. Вона виникає
внаслідок того, що дія права, взята в широкому й вузькому розумінні не
збігається в часі [77, с.21-22].
При цьому ми виходимо з того загальновизнаного положення, що норма права і
нормативний припис нерозривно пов’язані між собою як зміст і форма. Тому
питання про дію норми права в часі – це питання про дію її форми – нормативного
припису, нормативно-правового акта. У дослідженні нашої проблематики доцільно
акцентувати увагу на дії саме нормативних приписів – первинного елемента
системи законодавства. Це обумовлено тим, що нормативний акт часто вміщує
приписи, які мають різні параметри дії, у тому числі й темпоральної. Це завжди
слід пам’ятати, аналізуючи той чи інший нормативний акт. Воно завжди буде
матися на увазі, навіть у випадку, коли для зручності ми говоритимемо про
нормативний акт в цілому.
Як правильно зазначається в літературі, існує два аспекти дії в часі
нормативно-правових актів [18, с.12; 7, с. 3; 256, с. 15-16]. Перший – предмет
розгляду в наступному підрозділі – передбачає питання: протягом якого
календарного періоду діє норма права. Другий – буде проаналізований після нього
– це питання про те, на які юридичні факти, правові відносини з точки зору їх
розташування у часі по відношенню до моменту набрання чинності нормою остання
поширює свою дію. Ці два аспекти є різноплановими, а тому дія календарна
(формальна) і фактична не завжди збігаються між собою в часі. Сфера
темпоральної (часової) дії правової норми має свої межі, які стосовно кожного з
видів дії мають певну специфіку. На необхідність розмежування двох наведених
аспектів вказував ще Гамбаров Ю.С.: „Слід розрізняти питання про межі закону в
часі взагалі від того ж питання стосовно юридичних подій, які підлягають
обговоренню на підставі або більш раннього, або більш пізнього закону” [43,
с.315].
Виходячи з наведеного, дія правових норм у часі може бути визначена як
забезпечувана державою формальна можливість використання або формальна
необхідність виконання (дотримання) юридичної норми, обмежена календарними та
фактичними часовими рамками.
У ракурсі розглядуваної нами проблеми всі існуючі норми можна поділити на дві
групи: 1) первинні (субстанційні), які спрямовані на пряме чи опосередковане
регулювання суспільних відносин, 2) метанорми – норми, які обслуговують
первинні. До останніх належать і ті, що визначають часові параметри дії інших
правових норм – темпоральні норми. У свою чергу відповідно до вказаних вище
видів дії норм права в часі виділяють два види темпоральних норм. Норми першого
виду визначають дати набуття, призупинення, продовження, припинення чинності
правовими нормами. Норми другого виду регламентують фактичну дію правових норм
[18, с.5,11,14]. Їх ще називають інтертемпоральними, транзиторними або
перехідними нормами, виходячи з того, що вони визначають порядок переходу від
старого до нового законодавства [222, с.166,170,182]. Наприклад, ч. 2 ст. 3
Кримінально-процесуального кодексу України містить таку норму: „при провадженні
в кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє
відповідно під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи”.
Норми цього виду можуть бути колізійними нормами, що вказують на те, якою
нормою – старою чи новою – слід керуватися в тому чи іншому випадку [222,
с.169-170]. Прикладами тут є норми, закріплені в ч. 2 ст. 5 Цивільного кодексу
України: „акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім
випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи”; ч.
2 ст. 4 Крим
- Київ+380960830922