РОЗДІЛ 2.
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ
2.1. Клінічна характеристика обстежених хворих
Робота базується на обстеженні 83 хворих, які були госпіталізовані в Інститут
кардіології ім. акад. М.Д.Стражеска АМН України з гострим ІМ, який був
встановлений на підставі типової клінічної картини, гіпер-ферментемії,
електрокардіографічної динаміки згідно з загальноприйнятими критеріями,
запропонованими Українським товариством кардіологів у 2002 році [31].
В обстеження не включали пацієнтів із серцевою недостатністю (СН) ІІ Б – ІІІ,
цукровим діабетом, порушенням мозкового кровообігу зі стійкою неврологічною
симптоматикою, неконтрольованою артеріальною гіпертензією, порушеннями
опірно-рухового апарату, дестабілізацією супутніх захворювань.
Було обстежено 83 хворих (чоловіків) ГІМ віком від 31 до 73 років (середній вік
52,3 ±1,1 років). У більшості пацієнтів (75 хворих - 90,4%) ІМ розвився вперше,
лише у 8 (9,6%) хворих ІМ був повторним. Q-ІМ зареєстровано у 75 (90,4%)
хворих, ІМ без зубця Q – у 8 (9,6%) хворих. Передня локалізація ІМ
зареєстрована у 34 (40,9%) хворих, задня – у 49 (59,1%) осіб. Гострий ІМ
розвився на тлі попередньо маніфестованої ІХС у 15 (18,1%) хворих, тривалість
якої склала біля 8 років (7,3±1,5). Гіпертонічну хворобу відмічали 38 (45,8%)
хворих, яка існувала 9,4±0,2 років з максимальними цифрами систолічного АТ
171±2,7мм рт.ст.
Всі хворі отримували загальноприйняту базисну терапію, яка включала
бета-адреноблокатори, аспірин, інгібітори АПФ і/або блокатори рецепторів АII,
нітрати пролонгованої дії. Призначення діуретиків, антиаритмічних,
анальгетичних та препаратів інших груп відбувалося за наявністю показів при
виникненні клінічних симптомів і було епізодичним.
В залежності від призначеної терапії хворі були розподілені на дві групи: 1
групу (контролю) склали 46 пацієнтів, які отримували вищеозначену базисну
терапію; 2 група (основна) представлена 37 пацієнтами, яким додатково до
базисного лікування призначали триметазидін MR 35 мг (предуктал MR, Servier,
Франція) двічі на добу.
Як видно з наведених в таблиці 2.1 даних, хворі обох груп не відрізнялись за
клінічними даними, що вивчалися.
Таблиця 2.1
Клінічна характеристика обстежених хворих
Клінічна
характеристика
Всього
Групи
1 група
2 група
n=83
n =46
n=37
Вік (роки), M+m
52,3±1,1
53,3±1,2
50,4±2,1
Кратність ІМ:
- первинний
- повторний
75 (90,4%)
8 (9,6%)
39 (84,8%)
7 (15,2%)
36 (97,3%)
1 (2,7%)
Величина ІМ: Q-ІМ
nonQ-ІМ
75 (90,4%)
8 (9,6%)
42 (91,3%)
4 (8,7%)
33 (89,2%)
4 (10,8%)
Локалізація ІМ:
- передній
- задній
34 (40,9%)
49 (59,1%)
20 (43,5%)
26 (56,5%)
14 (37,8%)
23 (62,2%)
Клінічна
характеристика
Всього
Групи
1 група
2 група
n=83
n =46
n=37
ІХС в анамнезі
15 (18,1%)
8 (17,4%)
7 (18,9%)
Тривалість ІХС (роки), M+m
7,2±1,5
8,7±1,3
5,8±1,5
Гіпертонічна хвороба
38 (45,8%)
19 (41,3%)
19 (51,3%)
Тривалість ГХ (роки), M+m
9,4±0,2
9,2±2,2
9,6±2,2
АТ систолічний максимальний (мм рт.ст.), M+m
171,0±2,7
174,2±6,7
168,8±3,0
У пацієнтів 1 групи середній вік становив 53,3±1,2 років, а в 2 групі –
50,4±2,1 років. Дещо більше в 1 групі було хворих з повторними ІМ 7 (15,2%) у
порівнянні з 1 (2,7%) пацієнтом 2 групи. Нестабільна стенокардія передувала
розвитку теперешнього ІМ в 1 групі - у 12 (26,1%) хворих, тривалість якої
склала 4,2±1,9 днів, в 2 групі – у 4 (10,8%) пацієнтів, тривалість якої склала
48,0±21,0 годин. За величиною ІМ пацієнти не відрязнялись: Q-ІМ розвився у 42
(91,3%) хворих 1 групи і у 33 (89,2%) 2 групи. В 1 групі рідше зареєстровано ІМ
задньої локалізації 26 (56,5%) хворих порівняно з 2 групою - 23 (62,2%), в той
самий час передні ІМ виникали в обох групах майже з однаковою частотою (43,5%
та 37,8% пацієнтів відповідно). Суттєво не відрізнялась в обох групах кількість
хворих з ІХС (наявність в анамнезі стенокардії напруги), що передувала
виникненню ІМ та її тривалість. Так, розвиток ІМ був первинною клінічною
маніфестацією ІХС в 1 групі у 38 (82,6%) хворих, в 2 групі – у 30 (81,1%)
хворих. В 2 групі ГХ зустрічалась у більшої кількості 51,3% хворих порівняно з
1 групою - 41,3% хворих. Але максимальний рівень систолічного АТ був дещо вищим
в 1 групі. У 19 (41,3%) хворих 1 групи існувала ГХ протягом 9,2±2,2 років, при
цьому зафіксовано підвищення АТ з максимальними цифрами систолічного АТ на
рівні 174,2±6,7 мм рт.ст. В 2 групі ГХ в анамнезі тривалістю більше 3 років
відзначалася у 19 (51,3%) хворих, при цьому середній рівень зафіксованого
максимального систолічного АТ був 168,8±3,0 мм рт.ст. Майже всі хворі певний
час приймали антигіпертензівні препарати, що сприяло контролю та утриманню
систолічного АТ на рівні 130,0±4,5 мм рт.ст. в обох групах.
Всі хворі обох груп отримували аспірин, середньодобові дози якого склали 98,6
± 4,4 мг. Бета-адреноблокатори (метопролол) в дозі 68,6 ± 3,1 мг отримували
93,5% хворих 1 групи та 89,2% - 2 групи. Інгібітори АПФ (еналапріл) в
середньодобовій дозі 8,6 ± 2,1 мг дещо рідше призначали пацієнтам 1 групи -
78,3% у порівнянні з 2 групою 89,2%, нітрати – майже з однаковою частотою
(69,6% та 67,6%, відповідно). Блокатори рецепторів АП призначали тільки 7
хворим (15,2%) 1 групи. Найбільш поширеною терапією була комбінація препаратів
таких груп: бета-адреноблокатори+аспірин+нітрати+інгібітори АПФ. Всі хворі 2
групи отримували метаболічний препарат у вигляді триметазидіна MR. Використані
у пацієнтів терапевтичні підходи демонструє таблиця 2.2.
Таблиця 2.2