РОЗДІЛ 2
СЕМАНТИЧНІ ПАРАМЕТРИ РЕЛЯТИВНИХ ДІЄСЛІВ
2.1. Семантична специфіка релятивних дієслів української мови
Семантику українського дієслова у різних аспектах досліджували І.Р.Вихованець,
К.Г.Городенська, Н.Я.Дзюбишина, А.П.Загнітко, Н.Б.Іваницька, Н.Л.Іваницька,
Т.Є.Масицька, Н.М.Мединська, В.В.Мозгунов, І.І.Овчиннікова, В.М.Русанівський,
С.О.Соколова, М.І.Степаненко, Т.П.Усатенко та ін.
На основі 22 диференційних ознак, що охоплюють фразову та лексичну синтагматику
дієслова, В.М.Русанівський виділив 41 семантичну групу дієслів української мови
[203, с. 325-330]. Семантичні групи дієслів виділені ученим за формальними
ознаками, властивими структурі дієслівних лексем у їхньому парадигматичному
зв’язку, та здатності дієслів поєднуватися всередині фрази з іншими частинами
мови у певній формі. В.М.Русанівський робить висновок, що „переважна більшість
виділених груп об’єднана спільним функціонально-семантичним значенням, тобто
дієслова, що належать до них, мають єдине призначення і передають якусь
загальну ознаку, що відрізняє один вид дії від другого: дію-переміщення від
дії-місцеперебування, дію, скеровану на об’єднання об’єктів, від дії-процесу і
т.д.” [203, с. 330]. Водночас учений зауважує, що „широта граматичного
діапазону дієслова дає змогу виділити велику кількість диференційних ознак, що
можуть бути покладені в основу його семантичного аналізу” [203, с. 325].
У дослідженнях І.Р.Вихованця [37; 38; 39; 40], К.Г.Городенської [55; 56],
А.П.Загнітка [76; 78] з’ясовано чимало питань, пов’язаних із вирішенням
проблеми семантичної класифікації дієслів.
У російському мовознавстві класифікацію дієслівної лексики з опорою на
синтаксичні позиції спробував здійснити Ю.Д.Апресян [4]. Спеціальні праці цьому
питанню присвятив Л.М.Васильєв [31; 32; 33]. Розглядаючи лексичну систему мови
як складну єдність багатьох різних за характером класів, груп, рядів слів,
Л.М.Васильєв зазначає: „Загальноприйнятої класифікації дієслівної лексики, як
відомо, немає, та й навряд, чи вона взагалі можлива, бо будь-яку класифікацію
зумовлюють якісь принципи й аспекти, а їх визначають цілі й завдання
дослідження” [32, с. 39]. У колективній монографії російських учених
„Лексико-семантические группы русских глаголов” [121] подано загальну
класифікацію ЛСГ дієслів, принагідно зазначено, що ЛСГ не мають чітких меж,
хоча це, як наголошують учені, не виключає можливості системної організації
дієслівної лексики [121, с. 17].
Незважаючи на значні досягнення українських і зарубіжних учених, актуальною
залишається проблема диференціації дієслів, пов’язана зі специфікою відтворення
ними значення. Лексико-семантична система мови в цілому і значення окремого
дієслова зокрема являють собою результат специфічного відображення в мисленні і
репрезентації у відповідних мовних формах фрагментів об’єктивної дійсності у
ході трудової, пізнавальної, соціальної і духовної діяльності мовного колективу
[33; 147]. При такому підході лексичне значення визначають як стиснуте,
концентроване, загальне знання про предмет номінації, що відтворює усе широке
коло ознак, які існують та проявляються у репрезентованій дієсловом
процесуальній ознаці в різних ситуаціях [147, с. 19].
Аналіз лінгвістичної літератури засвідчив, що мовознавці найчастіше обирають
шлях дослідження дієслівної семантики від опису окремих груп дієслів до
узагальнення результатів, на яких могла б бути побудована загальна теорія
дієслівних ЛСГ. Встановлення меж ЛСГ часто унеможливлювало семантичну
класифікацію дієслівної лексики.
У сучасному українському мовознавстві усталився один із підходів до
семантичного аналізу дієслівної лексики, що ґрунтується на розмежуванні
самодостатності / несамодостатності дієслівних лексем [99, с. 30-33].
Диференціація дієслівної лексики на абсолютивну та релятивну залежно від
здатності самостійно чи у обов’язковому поєднанні з іншими словами реалізувати
цілісно значення уможливила поглиблене вивчення дієслівної семантики.
Відомо, що основною семантичною ознакою, яка властива усім дієсловам, є
процесуальність. Сема дієслівної процесуальності скерована на денотат, який є
матеріальним чинником, основою для розмежування на мовному рівні абсолютивних і
релятивних лексем. Значеннєва сутність абсолютивних дієслів виявляється у тому,
що вони співвідносяться із процесуальним денотатом, який самостійно відтворює
конкретна дієслівна лексема [88, с. 39]. Релятивні дієслова, як уже
зазначалося, виявляють своєрідність у неспроможності їхніми внутрішніми
можливостями завершено виражати зміст процесуального денотата, тому
процесуальність релятивних дієслів найповніше реалізується у їхній обов’язковій
сполучуваності із залежними словами.
Релятивні дієслова зумовлюють появу залежних слів, які співвідносяться з
різними явищами, предметами реальної дійсності, охопленої сферою відповідної
дії чи стану. Сполучуваність у таких випадках визначається предметно-логічними
зв’язками між дієсловом та залежними від нього словами. „План змісту мови є
відбиттям дійсності, її зв’язків і відношень” [110, с. 34], тому відношення між
релятивним дієсловом і обов’язково залежним словом опосередковано зумовлені
закономірностями об’єктивної дійсності. При цьому дієслово виявляє
передбачуваність можливих зв’язків з іншими повнозначними словами: оздоблювати
(що?) виріб, симпатизувати (кому?) акторові, захоплюватися (чим?)
колекціонуванням, належати (кому?) спортсмену, уникати (чого?) розбіжностей,
призначити (кого? ким?) Петренка директором, надавати (чому? чого?) поясненню
аргументованості, підкидати (що? куди?) дрова у вогонь та ін.
Реля
- Київ+380960830922