Розділ 2
СЕМАНТИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ З’ЯСУВАЛЬНИХ СКЛАДНОПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ
За визначенням І.Р. Вихованця, семантична структура складного речення є
поєднанням двох і більше предикативно-аргументних структур, між якими
встановлюються відповідні семантичні відношення [40, с. 68].
Дослідженням семантичної структури з’ясувальних складнопідрядних речень
займалося багато науковців. Загальнотеоретичні проблеми семантики названих
конструкцій знайшли відбиття у працях російських синтаксистів: В.А.
Бєлошапкової, Н.С. Валгіної, С.Є. Крючкова, Л.Ю. Максимова, Н.М. Сергєєвої,
А.І. Студнєвої та українських мовознавців: І.Р.Вихованця, С.В.Грабовської, М.У.
Каранської, І.І. Слинька, Н.В. Гуйванюк, М.Ф. Кобилянської, Л.В. Пономарьової.
У синтаксичній традиції критерії виділення семантичних різновидів
складнопідрядних речень піддаються постійному перегляду. Висловлювалася думка,
що семантичні різновиди складнопідрядних речень доцільно визначати на підставі
закономірностей семантичних відношень між частинами складного речення, а також
особливостей структурної та семантичної взаємодії головної та підрядної частин
[40, с. 71]. Важливим фактором визначення семантичних різновидів речень
прислівного типу є лексичне навантаження опорного слова головної частини,
засоби зв’язку між частинами, а також валентна зумовленість та частиномовні
ознаки, які передбачають обов’язкову наявність підрядної частини: Мати не
знала, що й мовити (С. Плачинда); Мене вже більше починало турбувати те, що
дехто з учителів ще ставився до своїх обов’язків по-казенному (Ю. Збанацький);
Дивно, що й їсти не хочеться (В. Петльований); Розуміння, що ніколи її не
побачу, робило мене слабким і беззахисним (М. Дашкієв).
Що ж до з’ясувальних конструкцій, то підрядна частина в них визначається
семантичною та граматичною природою пояснюваного слова головної частини.
Розташування, лексичний зміст та засоби поєднання частин у таких реченнях
залежать від валентності опорного слова головної частини. У з’ясувальних
складнопідрядних реченнях вона інформаційно неповна й потребує певного
конкретизатора, яким і виступає підрядна частина. Тому видається доречним
розмежовувати різновиди складнопідрядних з’ясувальних речень за семантикою
опорного слова головної частини. Крім того, на нашу думку, речення, у яких
чітко виявляється з’ясувальна семантика (об’єктна та суб’єктна), вивчені
глибше, ніж ті, що характеризуються синкретизмом змісту.
Отже, мета нашої розвідки на семантичному рівні полягає у вивченні семантичних
різновидів з’ясувальних конструкцій, виокремленні й описі синкретичних утворень
у межах з’ясувальних складнопідрядних речень, а також визначенні ролі оцінного
компонента в них.
2.1. Лексична семантика опорного слова та особливості лексико-семантичного
наповнення предикативних частин з’ясувальних складнопідрядних конструкцій
Відомо, що між граматичною будовою речення та його лексичним наповненням існує
тісний взаємозв’язок. Сполучаючись одне з одним, слова, що утворюють структуру
речення, формують синтаксичні відношення й зв’язки, які є
структурно-семантичною основою синтаксичних одиниць. Виявити ці особливості
дозволяє розгляд речення як багатоаспектної синтаксичної одиниці, який
уможливлює бачення валентної специфіки окремих слів та цілих груп слів, що
формують граматичну будову речення.
Визначальною особливістю з’ясувальних складнопідрядних речень є те, що
наявність підрядної частини в них чітко окреслена семантикою опорного слова.
У мовознавчій науці існує думка, згідно з якою лексико-граматичні властивості
опорних слів з’ясувальних конструкцій є основою утворення неоднакових
синтаксичних побудов [162, с. 96].
Ще В.В. Виноградов, досліджуючи додаткові та підметові речення, помітив, що в
них “механічно поєднані структурно різнорідні види складних речень” [37, с.
428].
Цей висновок обґрунтовано врахуванням таких особливостей з’ясувальних речень:
наявність різних засобів зв’язку (асемантичні й семантичні сполучники та
сполучні слова, у зв’язку з чим одні сполучники (асемантичні) втрачають свою
первинну функцію, а інші (семантичні) є невід’ємним компонентом речення і мають
вплив на формування його семантики); наявність прислівного передбачуваного й
обов’язкового зв’язку, зумовлена опорними словами головної частини;
неоднозначність граматичної семантики (реалізація об’єктних, суб’єктних та
синкретичних значень, що передбачають не лише власне з’ясувальні речення).
Отже, можна припустити, що визначальна роль у творенні названих конструкцій
належить опорним словам, а особливо їх лексичній семантиці.
З’ясувальні речення об’єднуються в один структурно-семантичний тип на основі
незаміщеності граматичної позиції в головній частині, обумовленої валентними
властивостями опорних слів, що потребують доповнення їх структурно-змістової
недостатності.
Більшість мовознавців розглядають валентність як “закладену в лексичному
значенні слова синтаксичну потенцію, здатність приєднувати і програмувати інші
повнозначні слова” [117, с. 92], тобто це вказівка в семантиці слова на
необхідний доповнюваний компонент.
Здатність мати певну кількість відкритих позицій (валентностей), які повинні
заповнювати одиниці відповідної семантичної природи, властива ознаковим словам,
до яких належать дієслова, прикметники, предикативні іменники, предикативи,
проте основним носієм валентності є дієслово, бо решта ознакових слів набуває
валентнісних властивостей у зв’язку з дієсловом [43, с. 269]. Таким чином,
дієслова є тим класом слів, які самі по собі дають відчуття неповноти
висловлення й вимагають його конкретизації.
Оскіль
- Київ+380960830922