РОЗДІЛ 2
ЕВОЛЮЦІЯ ПОГЛЯДІВ НА ПРОБЛЕМУ СИНКРЕТИЗМУ В АСПЕКТІ ЧАСТИНОМОВНОЇ КЛАСИФІКАЦІЇ
СЛІВ
2.1 Проблема класифікації частин мови
Сучасна загальноприйнята класифікація слів слов’янських мов за частинами мови
(вперше термін у вітчизняному мовознавстві вжив П.Залозний у першій частині
„Короткої граматики української мови” 1906 року) являє собою яскравий приклад
компромісного розв’язання проблеми в тому випадку, коли лінгвістам не вдається
дійти згоди щодо основних принципів такої класифікації. Однак такий компроміс,
по суті, не влаштовує значну частину мовознавців, у зв’язку із чим проблема
диференціації слів за частиномовною належністю постійно перебуває в зрізі
актуальних питань вітчизняної [26; 31; 47; 145] й зарубіжної лінгвістики [13;
25; 81; 116-120; 133; 150; 164; 204; 210] крім того, спеціальні дослідження
присвячені окремим частинам мови та їх взаємодії [16; 37; 73; 84; 90; 106; 110;
125; 177], синкретичним класам слів [75; 78; 169], у тому числі на українському
ґрунті [7; 33; 44; 49; 57; 60; 74; 97; 115; 143; 163], діахронічним проблемам
частиномовної класифікації [111; 112; 152].
Аналіз наукової літератури переконливо свідчить, що питання частиномовної
класифікації слів насправді становить комплекс взаємопов’язаних проблем. Серед
них ядерними видаються такі:
1) який принцип(и) повинен(ні) лежати в основі класифікації слів за частинами
мови (інакше: які лексичні та граматичні категорії є значущими для
частиномовної класифікації слів);
2) чи всі слова належать до певної частини мови, чи є такі, що знаходяться поза
системою;
3) чи розташовуються частини мови лінійно, чи знаходяться на різних рівнях.
До кола вужчих проблем, присвячених з’ясуванню вагомих аспектів частиномовної
класифікації, зокрема, належать: перелік диференційних ознак для кожної з
виділених за певним принципом частин мови; співвідношення частин мови й членів
речення; універсальні частини мови й специфічні для окремих мов; історія
виникнення окремих частин мови, поява нових; існування й кваліфікація змішаних
(гібридних) частин мови. Те, що коло названих ядерних, а також похідних питань,
пов’язаних із частиномовною типологією слів, не знаходить однозначного
розв’язання, є свідченням не тільки загальної складності проблеми, але й певною
мірою того, що лінгвісти спираються на принципово різні вихідні положення,
передумови, керуються неоднаковими прагматичними міркуваннями.
Будь-яка класифікація мовних одиниць передбачає насамперед чітке з’ясування,
по-перше, об’єкта систематизації й, по-друге, мети, кінцевого завдання, якому
така класифікація слугуватиме. Класифікація слів за частинами мови передбачає
однозначне тлумачення всіма дослідниками терміна слово [91; 139; 185], який
може позначати різні за рівнем абстракції й сферою використання об’єкти
лінгвістичного дослідження: словоформу в контексті (синтагматичне слово) і
лексему в словнику (парадигматичне слово, „найменша самостійна й вільно
відтворювана в мовленні відокремлено оформлена значеннєва одиниця мови” [157,
с. 565]) [16 Нерозрізнення дослідниками цих різних об’єктів, на думку
Т.С.Тихомирової [155, с. 81], спричинює плутанину, пов’язану з використанням
науково неточного терміна „перехід з однієї частини мови в іншу”, див. про це
детальніше [54].]. Класифікація частин мови очевидно є класифікацією
слів-лексем [93]. Щодо мети, яка визначає подальше застосування створеної
класифікації, то слід визнати, що різними за рівнем складності, глибини й
деталізації будуть, наприклад, усталена шкільна класифікація частин мови,
покликана дати учням загальне уявлення про типи слів, граматичні категорії, щоб
у перспективі вийти із цими уявленнями на синтаксичний рівень, поданий у
шкільній практиці так само більш-менш спрощено, й аргументована, послідовна,
витримана в певних рамках власної синтаксичної теорії класифікація Л.Теньєра.
Так само неоднаковими через відмінні прагматичні міркування будуть
частиномовна класифікація слів, реалізована в системах автоматичного
синтаксичного аналізу тексту (АСАТ), де слова, які потенційно не вважатимуться
членами речення, з погляду належності до певної частини мови взагалі
розглядатися не будуть, і власне авторська типологія, за допомогою якої автор
суб’єктивно прагне надати більшої вагомості й значущості досліджуваним
об’єктам: напр., В.Ф.Кіпріянов доповнив традиційний список частин мови новою
одиницею – комунікативом [17 Киприянов В.Ф. Проблемы теории частей речи и
слова-коммуникативы в современном русском языке. – М.: МОПИ, 1983. Комунікативи
– лексико-граматичний клас незмінюваних слів, що виражають цілісну думку і
функціонують як однослівні нечленовані речення.], що викликало цілком
справедливу критику з боку В.В.Бабайцевої [13, с. 312-315], яка вказала на те,
що семантика виділених комунікативів має граматичну реченнєву, а не словесну,
природу.
У лінгвістиці ретроспективно виокремилися й набули самостійного статусу два
різні підходи до частиномовної класифікації: а) психологічний
(психолінгвістичний, інтуїтивний) і б) раціонально науковий (лінгвістичний). Їх
можна протиставити також як словоцентричний і класоцентричний: у першому
випадку здійснюється аналіз усього масиву слів певної мови з метою виявлення
нав’язаних самою мовною системою й інтуїтивно виділюваних мовцями їхніх класів,
тобто від конкретного до загального (свого роду індуктивний метод); у другому
випадку на основі деяких критеріїв визначаються специфічні класи, а потім
реалізується спроба матеріально заповнити ці групи конкретними словами, тобто
від загального до конкретного (дедуктивний метод). Принципові відмінності
словоцентричного й клас
- Київ+380960830922