Розділ 2. Семантика, структура і прагматика політичної метафори
Метафора в політичному дискурсі – це моделі мислення, які всебічно
застосовуються в політичних дискусіях та аргументації, оскільки метафора – це
основний “постачальник” альтернатив вирішення проблемних ситуацій [Баранов,
Караулов 1991: 189 – 190]. Дослідники давно звернули увагу на такі властивості
метафор, як підказування, наведення на певний тип вирішення і поведінки
[Лакофф, Джонсон 1990: 387 – 388]. Однією з найважливіших властивостей метафори
є “здатність впливати на процес прийняття рішень” [Баранов, Казакевич 1991:
17].
Ми живемо метафорами, стверджують у назві книги Дж. Лакофф і М. Джонсон. Тобто,
не лише майстри художнього слова, але й усі ми говоримо метафорами і навіть
“живемо” ними, сприймаючи світ крізь призму метафоричних моделей і відповідно
діючи в ньому. Вихідним матеріалом для творення метафор... слугують (певною
мірою) усі людські відчуття – візуальні, слухові, тактильні тощо [Бессонова
1989: 60]. Як результат, з’явилась велика кількість робіт, у яких досліджуються
метафоричні моделі, що використовуються у повсякденному житті, науці,
літературі, політиці тощо.
Дж. Лакофф і М. Джонсон у своїй роботі зазначають, що у свідомості носіїв
англійської мови репрезентована метафора “суперечка – це війна” [Лакофф,
Джонсон 1990: 388], яка характерна для таких висловів: він нападав на кожне
слабке місце в моїй аргументації; я розбив його аргументацію; я ніколи не
перемагав у суперечці з ним тощо. Безперечно, така метафора існує і у
свідомості носіїв української мови, і в текстах політичних дискусій зокрема.
Політичні опоненти часто ставляться один до одного як до суперника, а іноді й
як до ворога. На думку зазначених вище дослідників, “ми не просто говоримо про
суперечки у термінах війни. Ми можемо реально перемагати чи програвати у
суперечках (У суперечках немає фізичної битви, відбувається словесна битва, і
це віддзеркалюється у структурі суперечки: атака, захист, контратака тощо)”
[Лакофф, Джонсон 1990: 388].
Когнітивна теорія метафори (метафора як спосіб осмислення й переживання явищ
одного роду в термінах явищ іншого роду [Лакофф, Джонсон 1990: 389]),
запропонована Дж. Лакоффом та М. Джонсоном, стала класичною.
Метафоризація політичного дискурсу очевидна, оскільки “метафорична
інтерпретація політичних подій і явищ дає унікальну можливість відобразити
латентне ставлення суб’єкта до цих реалій, за допомогою конотативних сем
значення слів-оболонок метафори чітко окреслити ті риси, яких не містить пряма
назва. Внаслідок цього відбувається нова категоризація дійсності, що базується
на досвіді суб’єктів мовлення, на особливостях їх світосприйняття; реалії
політичного життя фіксуються у свідомості носіїв мови як концепти, побудовані
на категоріях із інших сфер життя” [Дацишин 2003: 108]. Вікторія Кравченко
зауважує, що генератори політичних метафор прагнуть дати свою оцінку великим
політичним подіям, показати вплив політики та ідеології на долі громадян
держави, підкреслити характер політичних перетворень [Кравченко 2003: 271]. На
можна не погодитись із А. М. Барановим у тому, що “метафора – це пошук, спроба
вийти за межі людського досвіду взаємодії зі світом, усе ж таки, спираючись на
набуті знання, проекція відомого на невідоме” [Баранов, Казакевич 1991: 17].
Дослідженню політичної метафори присвячено немало робіт як українських, так і
зарубіжних мовознавців. Серед вітчизняних лінгвістів заслуговують на увагу
праці з проблем масової комунікації [див: Кудрявцева та ін. 2003, 2004, 2005;
Філатенко 2002, 2003а, 2003б, 2003в, 2004; Бєлова 2003; Дацишина 2001, 2002,
2003, 2004, 2005; Чадюк2005; 2002; 2003а; 2003б; 2003в; Попова 2003].
2.1. Функції метафори у жанрі політичної дискусії
Метафора у політичному дискурсі виконує декілька важливих функцій.
Найвагомішими є евристична, аргументативна та інтерактивна функції. Виконуючи
евристичну функцію, метафора є “засобом осмислення політичних реалій і
формування нових політичних програм” [Кобозева 2001: 135].
На думку дослідників, основною функцією метафори є когнітивна, тобто функція
опрацювання й переросмислення інформації [Чудинов 2001]. Однак когнітивна
функція, на думку автора, це основна, але не єдина. Метафора у політичному
дискурсі виконує номінативну, комунікативну (передача інформації), прагматичну
(вплив на адресата), інструментальну (метафора допомагає суб’єкту мислити,
формувати власне уявлення про світ), гіпотетичну (метафора допомагає осмислити
щось не до кінця усвідомлене), моделюючу (створює певну модель світу),
евфемістичну, популяризаторську функції [Чудинов 2001].
Для жанру політичної дискусії характерними є, на нашу думку, когнітивна,
прагматична, аргументативна та естетична функції.
Когнітивна функція метафори. При когнітивному підході метафора розглядається як
спосіб мислення, репрезентації та оцінки певного фрагмента політичної дійсності
за допомогою сценаріїв, фреймів, слотів, що належать до іншої концептуальної
сфери. Метафора надає можливість використовувати потенції структурування
сфери-джерела при концептуалізації нової сфери. Специфіка такої
концептуалізації залежить від національної, соціальної, особистої свідомості.
Прагматична функція метафори. Метафора – дієвий засіб перетворення політичної
картини світу, яка існує в свідомості мовців, спонукання адресата до певних
дій, формування емоційного стану тощо. Політична метафора завдяки своїй
фігуральності, небуквальності “виконує прагматичну інтерактивну функцію
згладжування найнебезпечніших політичних висловлювань, що порушує спірні
політичні проблеми, таким
- Київ+380960830922