ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………………………………
Розділ І. Етноцентризм мовного сприйняття світу як цілого……………….
1.1. Антропоцентрична лінгвософія як основа сучасної лінгвоетнокультурної
парадигми…………………………………………………………………….……
1.2. Сучасні лінгвокультурологічні та етнолінгвістичні студії……………….…
1.3. Мовний етноцентризм як одна з ключових ознак етнічності………………
Висновки до І
розділу……………………………………………………….……
Розділ ІІ. Національно-марковані мовні одиниці в етномовній картині
світу………………………………………………………………………………
2.1. Мовна картина світу та її роль у формуванні етномовної символіки…….
2.2. Психологічні особливості відбиття картини світу в свідомості мовця через
знакові мовні одиниці……………………………………………………….……
2.3. Особливості асоціативного сприймання національно-маркованих мовних одиниць
(експериментальне дослідження)…………………………………….
Висновки до ІІ
розділу……………………………………………………….….
Розділ ІІІ. Етнокультурна символіка національно-маркованих мовних
одиниць…………………………………………………………………………
3.1. Культурна знаковість національно-маркованих мовних одиниць.………
3.2. Етнокультурна специфіка національно-маркованої лексики та мовних
формул…………………………………………………………………………
3.3. Символіка фразеологічних національно-маркованих одиниць………….
3.4. Етнокультурно значущі паремійні мовні одиниці ………….……………
Висновки до ІІІ
розділу…………………………….……………………………
Загальні висновки…………………………………………………………….
Джерела………………………………………………………………………….
Література……………………………………………….………………………
Додатки…………………………………………………………………….…….
ВСТУП
Особливістю сучасної лінгвістики є розбудова наукової парадигми, яка базується
на антропоцентричних аспектах вивчення мовних явищ. Вона спирається на
теоретико-методологічну концепцію, основою якої є використання
лінгвофілософських підходів, що створюють парадигму усвідомлення та
обґрунтування закономірностей буття і пізнання, їхнього зв’язку з мовою та
мисленням. Вважаємо, що лінгвофілософський підхід до вивчення мовних одиниць
може бути одним із найголовніших важелів сучасних лінгвістичних студій, зокрема
й у сфері лінгвокультурології та етнолінгвістики.
Питання співвідношення мови та вербального образу світу, з одного боку, і
свідомості та культури етносу, з другого, постає актуальним уже тривалий період
часу. Починаючи з В. фон Гумбольдта, дослідники замислювалися над проблемами
впливу свідомості індивіда на його мову і, навпаки, мови на свідомість. Основу
лінгвософської концепції В. фон Гумбольдта вбачаємо в антропологічному підході
до осмислення мовних явищ. Наслідуючи ідеї представників класичної німецької
філософії, він обґрунтовує особливості буття індивіда та етносу, причому
останній у його розумінні виступає єдиним живим організмом, співвідносним за
характером з людським. Згідно з антропологічними засадами
теоретико-методологічної концепції В. фон Гумбольдта та його послідовників,
адекватне вивчення мови повинно відбуватися у нерозривному зв’язку з мисленням
людини, культурним та духовним життям етносу.
Методологія сучасних досліджень лінгвокультурологічного та етнолінгвістичного
напрямів базується, у першу чергу, на ідеях уже згадуваного В. фон Гумбольдта,
а також Л. Вайсгербера, О. Потебні, Е. Сепіра та ін. Останнім часом
відбувається активне переосмислення їхньої наукової спадщини, про що свідчить
спрямованість сучасних наукових студій на вивчення елементів мови з огляду на
їх екстралінгвальні особливості.
Сучасне мовознавство вивчає передусім питання, пов’язані з живим
функціонуванням мови, її значенням у розбудові концептуальної картини світу,
нагромадженні досвіду етносу та символізації реалій на етнокультурному тлі. З
огляду на ці аспекти, лінгвокультурологічні та етнолінгвістичні дослідження
покликані означити способи сприйняття та осмислення реального світу індивідом
крізь призму своєї мови, яка є відображенням навколишнього світу в його
свідомості та відчуттях. Важливим завданням лінгвокультурологічних та
етнолінгвістичних студій постає окреслення механізмів концептуалізації довкілля
у мові та свідомості людини та творення моделі світу, у відповідності з якою
індивід організовує свою мовну та мислительну діяльність. Така етномовна модель
світу відображається у специфічних варіантах світосприйняття, зафіксованих у
мові в етнокультурних смислах тих чи тих національно-маркованих мовних
одиниць.
Питаннями лінгвософського характеру осмислення мовних явищ займалися такі
вчені, як Ф. Боас, Л. Вайсгербер, В. Вундт, В. фон Гумбольдт, М. Лацарус,
О. Лосєв, М. Мамардашвілі, О. Потебня, Е. Сепір, Ф. де Соссюр, Й. Трір,
Б. Уорф, Д. Хаймз, Г. Шпет, Г. Штейнталь та ін.
Лінгвокультурний та етнолінгвістичний напрями мовознавчої науки представлені у
працях Ю. Апресяна, Н. Арутюнової, Є. Бартміньського, Г. Брутяна, Ф. Буслаєва,
В. Жайворонка, В. Маслової, Д. Мацумото, Н. Мех, М. Новікової, О. Падучевої,
Н.Слухай, Ю. Степанова, О. Тищенка, М. Толстого та ін.
Загальним принципам сучасної когнітивної парадигми, когнітивних моделей та
специфіці лінгвоментальних феноменів різного характеру присвячено праці
В. Воркачова, В. Воробйова, М. Кочергана, О. Кубрякової, Д. Лакоффа,
Ю. Письменної, С. Пінкера та ін.
Проблеми співвідношення концептуальної та мовної картин світу, варіації
осмислення та відображення концептуально-мовної картини світу в свідомості
глибоко висвітлені у працях А. Вежбицької, М. Гайдеґґера, І. Голубовської,
О. Даниленка, В. Звєгінцева, І. Казимир, Ю. Караулова, В. Кононенка,
Т. Лукінової, В. Манакіна, О. Селіванової, Б. Серебреннікова, Ж. Соколовської,
Н. Сукаленко, В. Телії, В. Топорова, В. Ужченка, А. Уфімцевої, О. Федик,
Т. Цив’ян, В. Яковлєвої та ін.
Психолінгвістичному та етнопсихолінгвістичному аспектам вивчення мовних явищ
присвячено праці В. Бєляніна, Д. Грін, О. Єфименко, В. Красних, О. Леонтьєва,
О. Лурії, А. Мельникової, Ч. Осгуда, Т. Попової, Д. Слобіна, Р. Фрумкіної та
ін.
Проблеми символіки мовних одиниць, співвідношення знака і символу, а також
етнокультурних особливостей етноспецифічних мовних одиниць відображено у працях
О. Афанасьєва, З. Василько, Я. Головацького, М. Єлусової, С. Єрмоленка,
О. Забуранної, Т. Ковтун, П. Кононенка, М. Костомарова, О. Левченко,
В. Лизанчука, Ю. Лотмана, Л. Масенко, І. Огієнка, Т. Радзієвської,
Є. Сверстюка, Н. Слухай, М. Філіпчук та ін.
Головною ідеєю лінгвософського підходу до вивчення мовних одиниць вважаємо їх
реалізацію та осмислення через антропоцентричну основу світосприйняття. Людина
є носієм мови та її фактичним реалізатором, тому її взаємодія з реальним світом
відбувається безпосередньо через мову. Оскільки ж існування людини (як
соціальної істоти) поза межами етносу навряд чи можливе, говоримо про
сприйняття та осмислення людиною реалій навколишнього світу крізь призму
психологічних процесів, притаманних й іншим представникам етносу, та через
культуру, яка містить знання та досвід поколінь. Таким чином, із
антропоцентричної основи світосприйняття виділяємо етноцентричну, яка втілює
особливості культури, притаманної лише тому чи тому етносу.
Етноцентричне світосприйняття у широкому розумінні зумовлює проблему мовного
відображення моделі світу як в етнічній, так і в індивідуальній свідомості,
оскільки вербальний образ світу визначається однією з ключових складових
етнічної культури. Воно має глибоке коріння в історії людства, оскільки сприяє
розвитку культури та соціалізації особистості.
Мова постає одним із основних чинників творення культури етносу, тому важливого
значення набуває етноцентризм мовного сприйняття довкілля, який крізь призму
досвіду, вкладеного народом у мову, вказує індивідові на варіанти та
особливості розуміння реалій, можливості інтерпретації об’єктивного світу.
Вважаємо мовний етноцентризм важливим елементом повсякденного мовного та
психологічного буття індивіда в його етнічному оточенні. Він виступає
об’єднавчим чинником для представників того чи того етносу, виокремлюючи
особливості мови, культури й традицій, окреслюючи індивіду норми соціальної
поведінки, що ґрунтуються на досвіді поколінь, стаючи рушійною силою
етногенезу.
Мовний етноцентризм зумовлюється існуванням притаманного лише тому чи тому
етносу «спільного ритму» [], який визначає особливості його мовного буття.
Спільність простежується в різних аспектах буття етносу, але її виразниками
виступають передусім мова і культура. Тому говоримо і про мовний ритм етносу,
який найчіткіше виражено у національно-маркованих мовних одиницях та мовній
символіці.
Національно-марковані мовні одиниці постають важливими елементами
концептуально-мовної картини світу. Механізми вираження світобачення та
світосприйняття етносу, його ідей та уявлень, спостережень та досвіду,
спостерігаємо в усій мовній системі як цілому. Специфічні ж елементи
навколишнього світу, окреслені географічними особливостями місця проживання
етносу, кліматичними умовами, рівнем його культурного розвитку тощо, є
головними чинниками творення мовних одиниць етноспецифічного характеру.
Мова водночас виконує дві важливі функції – виступає засобом спілкування та
інструментом пізнання довкілля, тому саме через слово можна пізнати народ та
його культуру. З другого боку, мова може відображати психологічні особливості
етносу, який є її носієм, оскільки вони часто є результатом мовної діяльності
людини. В свою чергу, специфічні психологічні процеси, зокрема асоціації,
зіставлення, протиставлення, порівняння, відіграють важливу роль у формуванні
системи образів будь-якої мови шляхом трансформації та переосмислення
концептуально-мовної картини світу, а це відображається передусім у знакових
мовних одиницях. Зазначаємо, що національно-марковані мовні одиниці є
результатом осмислення світу та мовною його символізацією у етносвідомості.
Буття етносу та його культурна діяльність стають причиною виникнення у його
мові та свідомості стереотипних уявлень про реальний світ, про можливості його
осмислення та перетворення в процесі мовної діяльності. Все це спричиняє появу
знакових етнокультурних мовних елементів.
В асоціативних зв’язках різного характеру відображаються національно-культурні
особливості свідомості мовця. В них реалізується забезпечення його
комунікативних потреб та спрямування етнокультурних та пізнавальних прагнень.
Важливим аспектом аналізу мовних асоціацій з етнокультурним змістом постають
елементи мовної системи, поєднані стійкими асоціативними зв’язками, оскільки
вони відображають належність образу тієї чи тієї реалії до узагальненої моделі
світу в свідомості мовця та є традиційними у тому чи тому лінгвокультурному
середовищі та характерних йому комунікативних ситуаціях.
Типові асоціативні зв’язки як засоби відображення картини світу в мові та
свідомості індивіда реалізуються в системі стереотипних національно-маркованих
мовних одиниць. Мовний стереотип найчастіше відображається у стійких виразах,
що позначають конкретні реалії предметного світу, тому часто містить описові та
оцінні характеристики, які ґрунтуються на власному досвіді мовця або досвіді
поколінь. Таким чином, постає питання володіння мовцем зокрема та етносом у
цілому певним мовним досвідом, що відображається в особливих формах сприйняття
реального світу. Такі особливості визначають варіанти творення мовної картини
світу. З огляду на наявність об’єктивних та суб’єктивних оцінок дійсності,
мовна модель світу як така не лише відображається в ментальних стереотипних
образах, а й постає їх вербальною реалізацією.
Особливістю стереотипізованих уявлень про реальний світ є те, що вони
усталюються в думках та вчинках індивіда раніше, ніж осмислюються його
свідомістю. Такі стереотипні уявлення формуються під впливом культурного та
мовного середовища, у якому перебуває людина. Інакше кажучи, індивід значною
мірою сприймає інформацію про реалії буття крізь призму етнічної культури,
причому така інформація здебільшого обробляється за допомогою мови, тому
говоримо про етномовну свідомість як про засіб осмислення реального світу.
Індивід як представник етносу керується у своїй мовній та мислительній
діяльності досвідом поколінь, тобто тими знаннями та уявленнями, які
акумулювалися протягом етногенезу в традиціях, віруваннях, звичаях тощо. В
процесі осмислення шарів народної культури він послуговується стереотипними
уявленнями як елементами мовного досвіду етносу, сприймаючи культуру через міфи
та казки, прислів’я та приказки, фразеологізми, зрештою через багатство власне
народної мови, де спостерігаємо вираження культурних нашарувань на
етноцентричному підґрунті.
Образне мислення постає результатом взаємодії реального та ірреального в
свідомості людини. Воно відіграє важливу роль у процесах символізації
предметного світу. Символіка образу тієї чи тієї реалії спостерігається у
перенесенні характеристик одного предмета на інший. У такому разі останній
постає символом оригінального предмета, культурних смислів якого він набуває. У
символізації реалій вбачаємо своєрідний спосіб відображення дійсності, який
широко використовується етносом у процесі її перетворення та створення
культурного середовища. Зрештою, культура народу значною мірою складається із
ряду символів, відображених у мові, причому остання визначає та увиразнює
різноманітні етнокультурні смисли, передусім притаманні національно-маркованим
мовним одиницям.
Актуальність
- Київ+380960830922