РОЗДІЛ 2
НАЗВИ ВЕСІЛЬНИХ ОБРЯДОДІЙ
2.1. Загальні назви весільного обряду
Узагальнювальними назвами весільного обряду в бойківських говірках є: ве|с?іл?а
(Іл, Іс, Кз, Кр, Лб, Тх), вес?і|л?а (Вл, Ж, Зв, Кр, Лб, Лс, Мт, Пл, Пр, Сл,
Слв, Мр, Яв), вес??і|л?а (Кр), в’іс?і|л?а (Бч, ВЯб, Слв, СНб, Рз, Ч, ЯЗм),
вис?і|л?а(и) (Бч, Кч, Лб, Ос, Пд), вес??і|ли (В), ве|с?іл?е (ВСт, Мл, Оп, Тр),
ве(’і)с?і|л?е (Дб, Ор, Сш), вес?і|л?еiко (Гл), вис?і|л?ічко (Вл), [Он. І, 93],
висїля [1 У тексті дисертації лексеми, зібрані експедиційним методом, подано у
фонетичній транскрипції; слова, зафіксовані в літературі (лексикографічні,
етнографічні матеріали), – за першоджерелом.], весьільа, весїлє?, весїлєчко,
весїлейко, весіля, звудини [Мис., 12; Кміт, 82, 90; Гнат., 2; Левин., 105;
Куз., 122, 123, Кузів, 320]; с|вад?ба (Вл, Гл, Гр, Лк, Лпш, Нв, Оп, Пр, Сл,
СНб, Тх), [Он. ІІ, 204], цере|мон?ійа (Лб), акт (НГс), [Он. І, 34], ве|сі?л?ниi
а. [2 Початкова літера позначає аналогічне слово.] (НГс), женътба, жинътва,
женя?чка [Он. І, 250–251; Бичко І, 11], за|бава (Вл, Ям), скач, звудини [Он. І,
301; ІІ, 222]. У весільних латканках відзначено: весіля званне, в. бранне,
гостина [Сокіл, 100–101], гулянійко [Збор., 94]; пор.: ве|с?іл?а(?е) про|вадити
(Кр, Ур), ве|с?іл?а п|равити (Лс) ‘святкувати весілля’; йти на коровай ‘іти на
весілля’ [66, 161]. Назви диференціюються за місцем проведення обрядодії – ‘у
нареченої’ (вес?і|л?а ў моло|дойі (Жп, Кч), в’іс?і|л?а ў |нейі (Слв)) : ‘у
нареченого’ (вес?і|л?а ў моло|дого, в’іс?і|л?а ў |него (Кр, Тх)).
Зі значенням ‘весілля’ слова веселе, свадьба пам’ятки фіксують із ХІІ ст. [Ср.
І, 246; ІІІ, 267-268; Тимч. І, 94; СлУМ 3, 243; КІС]. Назву свадьба часто
відзначають Євангельські тексти ХVІ ст. як синонім до веселе; лексема весілля
‘обряд одруження, а також святкування із цієї нагоди’ є нормативною [СУМ І,
340; Грінч. І, 142; Жел. І, 65].
Поширення назв, які репрезентують в українському мовному просторі поняття
“весілля”, зафіксовано в АУМ та регіональних атласах [див.: АУМ 2, к. 363; AGB
VI, m. 309; AJDЈ ІІІ, m. 255]. Найбільший ареал поширення в бойківських
говірках, як і в інших говірках української мови, охоплює лексема весілля та її
варіанти [АУМ І, 472; ЛАЗО І, к. № 31; КСГГ; Гліб.1, 46; Гліб.2 19, 42, 54, 62,
64, 67, 68, 71, 76, 87, 94, 173; БГ, 204, 206, 212, 224, 358, 362; Горбач VІІ,
146; Горбач VІ, 332; НП, 171; Арк. І, 51; Роман., 229; Клим., 185; SGUP 98,
167, 204, 307; SЈ, 140; Жатк., 11; SG, 256; Ост., 362; Горбач ХІІІ 457; Магр.,
25; НП, 110, 111; SDUP, 100–101; 236, 6; 63, 14;] та в інших слов’янських мовах
[ЕСУМ І, 362–363; Слоўнік І, 394; СРНГ 4, 181–182]. Назва походить від псл.
*veselьje ‘веселощі’ (<*veselъ ‘веселий’), значення весілля ‘обряд одруження’
розвинулося не пізніше, ніж у ІІ пол. ХV ст. [ЕСУМ І, 363] (у п. мові – із
XVIII ст. [Baсk., 607]); окрім цього, слово іноді пов’язують із назвою
язичницького свята на честь бога сонця, що у праслов’ян мало назву *veselьje;
елементом якого було одруження багатьох пар [237, 6; Жайв., 78].
Ареал поширення слова с|вад?ба в бойківських говірках вужчий, аніж назви
ве|с?іл?:а; пор: бойк.-лемк. svad’ba, svarba, зак., гуц. свбл?(д)ба, лемк.
swalba, swad’ba, бук. свбдьба, поліс. свадьба, пнпідляс. свбт’ба, полт.
свбльба, свбйба, сндніпр. свадьба, свайба, схслоб. свадьба, степ. свбл?ба
[SGUР, 296; SЈ, 140; Горбач ХІІІ, 480; УГР, 696; ЛАЗО І, к. № 31; УЗГ, 27, 34,
35, 38, 48, 51, 90; 153, 111; Жатк., 12–13; 120, 423; БГ, 201; СБГ, 478; Арк.
ІІ, 135; Роман., 229; Горбач ІV, 311; Сизько, 79; 69, 14; Магр., 130–131;
Староб., 36, 38–39, 43; SDUP, 100]; пор.: бр. діал. свбдзьба [Слоўнік IV, 380],
р. свбдьба, п. swadџba [ЕСУМ V, 186], ч. svatba [28, 55], болг., м., срб. діал.
сватба, свбдьба [212, 227; 208, 107; 214, 291; 205, 260; 157, 214; 247, 316]
‘тс.’. Етимологи вказують на походження svatьba із псл. *svatba ‘родичання,
сватання; домовляння про весілля’ (< псл. *svatiti(sк), *svatati(sк) ‘просити
руки’ [ЕСУМ V, 186; 206, 142; 237, 6]).
Виявлені в бойківських говірках назви женътба, жинътва, женя?чка – деривати
дієслова женити, утворені від псл. *ћeniti, *ћeniti sк ‘брати за жінку’ [Boryњ,
754] – мають давнє коріння в українській мові. Слово женитва ‘одруження,
весілля’ фіксують пам’ятки із ХІІ ст. [Ср. І, 858; Тимч. І, 250; СлУМ 9, 142];
пор.: женътьба, женихбнє [Жел. І, 219, 220], жені?ння [Грінч. І, 479] ‘тс.’.
Подібні назви відомі і в інших українських говорах: гуц. жонннка [КСГГ],
ндністр. женячка [Бичко ІІ, 43], зхволин. жинячка [Корз., 115], зхполіс.
же|н’ачка (як зневажливе) [Арк. І, 154]; пор.: бр. діал. жаньбб, жаніджба
[Слоўнік ІІ, 138–139], р. діал. женъство, женътва, женъство [СРНГ 9, 125], п.
їeniacka [166, 27] ‘тс.’.
Спорадично засвідчено в досліджуваному ареалі слово церемонійа (Лб). У суміжних
і в дистантних говірках назва вживається з обрядовим значенням: бук.
цари|монійа ‘етап весілля’ [БГ, 228]; схслоб. ‘весілля’ [Магр., 153]; пор.: п.
діал. ceremonia ‘урочисте, обрядове святкування якоїсь події (про весілля)’
[SGP ІІІ, z. 2(18), s. 397; SJP I, 229].
Зафіксовані в етнографічних матеріалах та в польових записах слова акт, забава,
гулянійко, гостина (див.: табл. А.10), скач на позначення весілля вказують на
розважальний характер весільного обряду, компонентом значень цих слів є
‘гуляння, веселощі переважно з випивкою і танцями’; пор.: бук. за|бава
‘святкування з нагоди весілля’ [БГ, 223, 224]; поліс. гостина ‘весільне
частування’ [Арк. І, 105; Клим., 274]; р. діал. гуля?нье ‘весілля’ [СРНГ 7,
223]; п. akt ‘весілля, шлюб’ [166, 27]. Зазначмо, що лексема скач зі значенням
‘весілля’ має дещо зневажливий відтінок; пор. ще: зхполіс. с|кочка ‘п
- Київ+380960830922