РОЗДІЛ 2
СТРУКТУРА Й СЕМАНТИКА
ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНОГО ПОЛЯ ТЕМПОРАЛЬНОСТІ
2.1. Поняття „функціонально-семантичне поле” в сучасній функціональній
граматиці
У функціональній граматиці мова досліджується як динамічна система, що
реалізується на комунікативному рівні. Окрім форми й значення, які
розглядаються в традиційній граматиці як іманентні диференційні ознаки мовної
одиниці, у функціональній граматиці визначається ще третя ознака – функція.
Функція розглядається як здатність мовної одиниці реалізовувати своє оформлене
значення в певних конструктивних умовах, у визначеній граматичній позиції [78,
с.66]. У традиційній граматиці мовна одиниця аналізується як представник
певного класу одиниць, що мають набір типових формальних показників і значень
(наприклад, частиномовний поділ у морфології). Аналіз мовної одиниці у
функціональній граматиці пов’язаний передусім із виявленням механізмів
взаємодії одиниці з мовним оточенням, яке впливає на особливості реалізації її
семантичних відтінків. Тобто до розгляду залучаються різнорівневі одиниці, що
здатні виражати спільну семантику. Оскільки аналізу піддаються одиниці різних
рівнів мови, то їх класифікація не можлива, як у традиційні граматиці, за
гомогенним принципом. Можливість побудови гетерогенних класифікацій
обґрунтовують у своїх роботах О.Бондарко [27; 28; 29], М.Всеволодова [44],
Т.Ніколаєва [119], В.Храковський [181], Н.Шведова [187] та ін.
Однією з можливих гетерогенних класифікацій є побудова
функціонально-семантичних полів (ФСП) – об’єднання різнорівневих мовних одиниць
за принципом польового структурування на основі спільної семантичної ознаки.
Серед учених, які розробляли концепцію польового моделювання, варто виокремити
праці В.Адмоні [1], І.Стерніна [159], Г.Щура [191]. Активно досліджуються різні
типи ФСП (О.Бондар [23], О.Бондарко [104; 173; 174], М.Всеволодова [44],
В. Грицина [55], О.Китиця [87], І.Онищенко [122], В.Павлов [124], З.Попова
[130] та ін.), а також окремі структурні компоненти поля та становлення їх
функціонально-семантичних зон (Т.Акімова і Н.Козинцева [84], О.Бондар [21; 24],
І.Вихованець [39], Л.Вишня [42], З.Іваненко [82; 83], Р.Куцова [100],
І.Піддубська [128], В.Позанська [129], С.Полянський [131], М.Цегельська [183],
В.Чекаліна [184] та ін.). У дослідженні ми спираємося на концепцію польового
структурування мовних одиниць, викладену в працях О.Бондарка [29] і розвинену
О.Бондарем [23], оскільки саме в їхніх працях було узагальнено й
систематизовано розрізнені відомості про специфічні риси ФСП, а також викладено
принципи побудови функціонально-семантичного поля.
О.Бондарко функціонально-семантичне поле визначає як „систему різнорівневих
засобів мови (морфологічних, синтаксичних, словотворчих, лексичних, а також
лексико-синтаксичних тощо), об’єднаних на основі спільності та взаємодії їхніх
семантичних функцій” [30, с.22]. Центральним поняттям у концепції польового
структурування мовних одиниць є функціонально-семантична категорія (ФСК).
Функціонально-семантична категорія – це такий семантичний інваріант, що
об’єднує різнорівневі мовні засоби й обумовлює їх взаємодію [104, с.567]. За
своєю структурою ФСК є полем [26, с.8].
М.Всеволодова структурує ФСК на систему значень і систему вживання. Систему
значень складають всі семантичні відтінки мовної одиниці, що вживаються в
прямому значенні (наприклад, система значень теперішнього часу). Система
вживання – це всі переносні значення мовної одиниці (теперішній історичний,
теперішній у значенні майбутнього тощо) [44, с. 37]. На нашу думку,
запропоновані М.Всеволодовою терміни – система значень і система вживання – не
зовсім точно відбивають суть такого складного утворення, як ФСК, адже термін
„система значень” уживається і в традиційній граматиці (система значень
граматичної форми як перелік її категоріальних ознак). До того ж, якщо
протиставляти ці два терміни – „система значень” і „система вживання”, – то
перший термін не відбиває функціональної специфіки досліджуваних явищ,
втрачається третя іманентна ознака мовної одиниці – функція, хоча дослідниця цю
функцію не відкидає. За такого структурування ФСК залишаються нерозв’язаними
питання особливостей взаємозв’язку компонентів ФСК, характеру співвідношення
компонентів ФСК (системи значень і системи вживання) зі структурою відповідного
ФСП. Складно встановити також зв’язок між системою значень і системою вживання,
якщо система значень, що складають ФСК і виявляють себе лише при функціонуванні
на семантичному рівні, не мають формального вираження (наприклад, семантичні
варіанти минулого – перфектне й аористичне значення). Зазначимо, що поділ і
ФСК, і ФСП ґрунтується на ступені спеціалізованості його компонентів у
вираженні певної семантики (на граматичному й семантичному рівнях), а не на
ознаках прямого чи переносного вживання мовних одиниць. Тому, на наш погляд,
саме польове структурування ФСК відбиває його специфіку як основи для побудови
відповідних ФСП.
Польове структурування – це такий тип аналізу, що передбачає визначення:
а) складу компонентів ФСП у певній мові на основі загальної для них
інваріантної семантичної ознаки; б) складу центральних і периферійних
компонентів поля; в) зв’язків між компонентами ФСП; г) структурного типу даного
поля; д) зв’язків між аналізованим полем та іншими ФСП (місця цього поля в
системі ФСП) [30, с.25]. Отже, поняття „функціонально-семантичне поле”
пов’язане з умовним уявленням про модель, у якій виокремлюються центральні й
периферійні компоненти, а також зони перетину з іншими полями.
Основою д
- Київ+380960830922