РОЗДІЛ 2
Формування нової системи політико-владних відносин у Республіці Польща
Схема відносин між політико-владними інститутами Польщі описана в Конституції
від 2 квітня 1997 року. Згідно з нею, Республіка Польща є
парламентсько-президентською республікою. Двопалатний парламент, який здійснює
законодавчу владу, складається із нижньої палати – Сейму (нараховує 460
депутатів), та верхньої палати – Сенату (складається зі 100 сенаторів).
Польський парламент обирається раз на чотири роки. Вибори до Сейму проводяться
за пропорційною виборчою системою, до Сенату – за мажоритарною. Президент
обирається в ході загальних, прямих, рівних виборів шляхом таємного голосування
терміном на п’ять років з можливістю однієї повторної каденції. Президент
республіки є верховним представником держави і гарантом неперервності державної
влади. Він наглядає за дотриманням Конституції, стоїть на сторожі суверенітету
та безпеки держави, непорушності і неподільності її території. [50] Вищий орган
виконавчої влади – Рада міністрів – реалізує внутрішню та зовнішню політику
держави. Президент висуває кандидатуру прем’єр-міністра, який, у свою чергу,
пропонує склад Ради міністрів. Кабінет міністрів на чолі із прем’єр-міністром
затверджується абсолютною більшістю депутатів Сейму у присутності не менше 230
парламентаріїв.
Польща є унітарною державою, адміністративно-територіальний устрій якої
складається із трьох рівнів: ґміни, повіту та воєводства. Самоврядування існує
на кожному з них.
Крах комуністичної системи в Польщі наприкінці 1980-х років супроводжувався
кількома структурними змінами, які охопили всі вектори економічного,
політичного і соціального життя. Перш за все, громадяни Польщі відчули
політичну свободу та отримали всі можливості для розвитку своєї політичної
діяльності, вираження власних думок та інтересів, вступу до політичних партій
та соціальних рухів. Така зміна була ініційована напіввільними виборами до
Сейму і Сенату 4 липня 1989 року, коли вперше у післявоєнній історії
опозиційним партіям було дозволено брати участь у парламентських виборах. В
результаті, у вересні 1989 року було сформовано перший уряд незалежної Польщі
та розпочато реалізацію програми трансформації командної економіки у ринкову.
[76, 13]
У ці досить складні часи структурних реформ було зрозуміло, що систему
державного управління потрібно радикально змінити. Запровадження реформ було б
значно складнішим процесом (якщо взагалі можливим) у разі, якщо б не була
перебудована державна машина та визначені нові правила її функціонування.
Суспільство, яке отримало політичну та економічну свободу, вимагало
фундаментальних змін у структурі держави для того, щоб зробити її більш
демократичною, відкритою та наближеною до потреб громадянина, підзвітною перед
громадськістю та лояльною у відносинах із людьми, підприємствами та
громадськими об’єднаннями. Нова економічна, політична і соціальна системи
вимагали абсолютно нової системи державного управління, нових джерел
легітимності та підходу до управління. Тому питання про реформу системи
державного управління розглядалося від самого початку періоду трансформації.
[83, 57] Важко однозначно стверджувати, що це питання було пріоритетним для
нових правлячих сил, але з точки зору концептуальних розробок воно було
ініційоване відразу. Слід відзначити, що велику кількість дослідницьких і
теоретичних розробок щодо нової організації системи виконавчої влади було
здійснено академічними колами та незалежними аналітичними центрами ще задовго
до початку реальних змін. Конкретні інституціональні механізми й організаційні
моделі були готові й чекали лише відповідного моменту для запровадження. [25,
419]
Певні психологічні чинники також відіграли важливу роль у цьому процесі:
відповідно до Угоди Круглого столу між Солідарністю та комуністичним урядом
структурні зміни в Польщі мали мирний характер; не було жодного драматичного
прориву, як це зазвичай буває під час революції. Тому система центральної та
місцевої бюрократії не була зруйнована під час першого штурму реформ, що стало
ціною мирної революції. Однак громадська думка спонукала розпочати більш
радикальні зміни в цій сфері. Несправедливим було визнано те, що залишався
старий режим бюрократії, який не зазнав жодних змін, у той час коли все
суспільство потерпало від нестабільності, зростаючого рівня бідності та
безробіття. Уряд та політичні сили вирішили стимулювати здійснення реформи
публічної влади з трьох основних причин. Перша полягала в необхідності
створення більш ефективного та спроможного до управління змінами державного
апарату; друга – у прагненні підвищити престиж органів виконавчої влади. Ще
одна причина проведення реформи державного управління полягала в тому, що в
умовах вичерпання простих чинників росту особливої ваги набувають ті, які
якісно впливають на процес суспільної модернізації. [148, 125]
На думку фахівців, основними недоліками системи державного управління в Польщі
були:
- низька результативність управління державними справами, що було результатом
надмірної централізації системи та домінування центральних органів над
самоврядними;
- домінування в управлінні галузевого підходу, що призводило до надмірної ролі
вертикальних зв’язків в механізмах прийняття рішень і пов’язаній з цим
недостатній горизонтальній координації;
- неефективний розподіл державних коштів, що сприяло виникненню кризи державних
фінансів;
- відсутність функціональних структур регіонального управління і надмірна
територіальна фрагментація у воєводствах, що унеможливлювало
- Київ+380960830922