РОЗДІЛ 2
МОВНІ ОСОБЛИВОСТІ НАЗВ ЗАКЛАДІВ СФЕРИ ОБСЛУГОВУВАННЯ М.
КИЄВА………………………………………………...56
2.1. Специфіка лексичної та словотвірної будови найменувань закладів
невиробничої сфери послуг……………………………………………………......56
2.1.1. Найменування закладів науки й освіти столиці
України……………………………………………………………………………...59
2.1.2. Власні назви лікувальних установ………………………………76
2.1.3. Ергоніми на позначення назв закладів культури, мистецтва та
відпочинку………………………………...........................................85
2.2. Особливості назвотворення київських закладів виробничої сфери
послуг………………………………………………………………………113
2.2.1. Назви закладів торгівлі м. Києва…………………114
2.2.2. Найменування закладів громадського
харчування…………………………………………………………………………134
2.2.3. Ергоніми на позначення закладів побутового обслуговування
населення………………………………………………………..140
2.3. Структурно-семантичні моделі назв підприємств, що надають приватні
послуги………………………………………………………………….147
ВИСНОВКИ……………………………………………………………… 164
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...170
ПОКАЖЧИК ЕРГОНІМІЇ М. КИЄВА………………………………….192
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
АБ – акціонерний банк
АК – акціонерна компанія
АТ – акціонерне товариство
АТВТ – акціонерне товариство відкритого типу
АТЗТ – акціонерне товариство закритого типу
ВНЗ – вищий навчальний заклад
ДВЗ – дитячий виховний заклад
ДЗО – дитячий заклад освіти
Див. – дивись
ДП – дочірнє підприємство
ЗАТ – закрите акціонерне товариство
КП – колективне підприємство
МПП – мале приватне підприємство
НВК – науково-виробнича компанія
НВО – науково-виробниче об’єднання
НВП – науково-виробниче підприємство
НВФ – науково-виробнича фірма
НВЦ – навчально-виробничий центр
Под. – подібне
ПП – приватне підприємство
ПФ – приватна фірма
СМП – спільне мале підприємство
СП – спільне підприємство
СТО – станція технічного обслуговування
Табл. – таблиця
Т.ін. – таке інше
ТОВ – товариство з обмеженою відповідальністю
ВСТУП
Зміна історичних епох завжди вносить певні корективи в суспільні формації та
розвиток усіх галузей народного господарства. Так, зокрема, в економіці України
протягом двох останніх століть простежувалася акцентуація на різні форми
власності. Якщо в XIX ст. переважали приватні підприємства, заклади,
організації, то на початку XX ст. за радянської влади в Україні ті ж об’єкти
стали державними, а на початку XXI ст. вони зазнали роздержавлення. Така
змінюваність та непостійність впливає на динаміку росту самих об’єктів
власності (заводів, фабрик, фірм, організацій, товариств і т. ін.), кількість
яких в останні роки збільшується чи не з геометричною прогресією.
Актуальність дослідження. Питання вибору назви для цих установ та закладів стає
найважливішим, оскільки їх власникам треба або вибрати найменування з уже
наявних, або придумати власне. Враховуючи високу частотність уживання подібних
назв і широкий вибір мотиваційної лексики, можна сказати, що процес створення
такого власного найменування є нелегким. Власна назва ділового об’єднання людей
повинна мати універсальну мовну організацію, наповнену відповідним мотивованим
значенням, бути пов’язаною з об’єктом чи суб’єктом власності, містити рекламне
й відповідне естетичне навантаження.
Термін “ергонім” зафіксовано в “Словнику лінгвістичних термінів” Д.І. Ганича та
І.С. Олійника як “… власне ім’я ділового об’єднання людей, у тому числі спілки,
організації, підприємства, товариства, закладу” [39: 77]. Таке визначення
прийнято в роботі як базова одиниця.
У вивченні ергонімів як класу власних найменувань у східнослов’янському
мовознавстві простежується декілька етапів. Почалося дослідження цих назв ще в
60-70-х роках XX ст. у російській ономастиці в працях Б.З. Букчиної,
І.Г. Долгачова, Г.А. Заболотової, М.Н. Морозової, В.І. Ткачука. Це були перші
спроби в освоєнні нових власних назв, які було надруковано в спеціалізованих
періодичних виданнях. Більшу теоретичну значимість мали наукові праці
О.В. Суперанської, котра визначила місце ергонімів у загальній класифікації
онімів, їх мотиваційні типи, та Л.М. Щетиніна (принципи номінації назв готелів,
ресторанів, театрів, галерей).
Другий етап аналізу класу ергонімів розпочинається в 90-х роках минулого
століття й відзначається продуктивністю у вивченні цих власних найменувань.
Назви ділових об’єднань людей у функціональному аспекті розглядає В.М. Лейчик,
принципи й способи номінації англійської ергонімії досліджує О.В. Беспалова.
Лексико-семантичний і словотвірний аналіз ергонімів м. Тольятті проводить
С.В. Земскова, у синхронному та діахронному аспектах досліджує назви
комерційних підприємств м. Челябінська Д.А. Яловець-Коновалова. Водночас
з’являються й ґрунтовні наукові роботи українських ономастів. Так, типи
мотивованості ергонімів м. Києва стають об’єктами вивчення Л.Н. Соколової.
Дисертаційна робота О.В. Мікіної присвячена номінативним процесам у сучасній
європейській ергонімії. Назви комерційно-виробничих підприємств (фірмоніми)
Закарпаття комплексно проаналізував О.О. Белей.
Наступний період дослідження ергонімії припадає на початок XXI ст. і,
незважаючи на те, що минуло лише п’ять років нового тисячоліття, в ономастиці
щорічно з’являються наукові розвідки й статті, присвячені ергонімії. Новий
розряд ономастики м. Єкатеринбурга (ергоурбоніми як ділові підприємства та
об’єкти міського простору) вивчає Р.І. Козлов, прагматичні та
лінгвокульторологічні аспекти російської ергонімії – М.В. Шимкевич, орфографію
багатокомпонентних назв ділових об’єднань м. Волгограда – М.Я.