РОЗДІЛ 2.
ПОНЯТТЯ, ПРАВОВА ПРИРОДА ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛІЗИНГОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
В розділі досліджено питання юридичної природи лізингових правовідносин. У
цьому напрямку були розглянуті три необхідних складові – визначено сучасне
розуміння лізингу та його регулювання в українському законодавстві, була
проаналізована структура договірних зв’язків лізингу згідно з новітнім
українським законодавством, і на цій основі було визначено місце договору
фінансового лізингу в системі цивільно-правових договорів України.
2.1. Поняття лізингу і його правове регулювання
Питання термінології лізингу і його законодавчого закріплення є основними при
розгляді правової природи лізингу.
Однією з причин багатьох проблем у законодавчій практиці, у тому числі і
стосовно лізингу, стало використання в цивільно-правових відносинах іншомовних
слів, які є спеціальними економічними або правовими термінами, що були
запозичені українським законодавством з інших правових систем.
Термін “leasing”, як відомо, з’явився задовго до його використання в правовій
практиці і теорії на території Радянського Союзу, а потім і України. За однією
з версій, перш ніж з’явитись в українській і російській мовах, він залишив
англійську, а перед тим в XV столітті – англонормандську, а ще раніше –
старофранцузьку і десь на кінці античності – народну латинь. У процесі
формування терміна це виглядало так: languere (лат. – лінуватися) – laxus (лат.
– бездіяльний) – laisser (фр. – залишати) – leasing (анг. – здавання в найм)
[136].
Однак більшість дослідників [160, с. 124] дотримуються думки, що в англійській
мові слово “leasing” походить від більш розповсюдженого слова “lease”, що
перекладається як “оренда”. Термін “leasing” є більш сленговим словом і не
вживається в англо-американській системі права, а використовується в діловій
англійській мові. Варто відзначити, що існують слова-синоніми цього терміна, що
застосовуються вже як у професійній економічній і правовій літературі, так і у
відповідних правових системах: finance lease – фінансова оренда; hire-purchase
– найм-покупка; сredit-bail – кредит-оренда (фр.); leveraged lease – оренда з
фінансовим важелем. Однак навіть у цьому випадку не можна говорити про
ідентичність вищезгаданих термінів. Зокрема, Д. Крем’є-Ізраель у роботі “Лізинг
і кредит-оренда рухомості” пише, що “переклад англійського терміна “лізинг” на
французьку мову як “кредит-оренда” може створити враження, що це синоніми.
Насправді лізинг – це сукупність операцій, що дозволяють передавати майно
користувачеві за одержання періодичних платежів і в деяких випадках включення
опціону на покупку, “кредит-оренда” ж – це частина лізингу, що визначена і
врегульована законом 1996 р.” [45].
Новітнє розуміння лізингу виходить із класичних принципів римського права.
Виникнення і саме існування його як особливих правових відносин засноване саме
на можливостях поділу компонентів власності на дві найважливіші правомочності.
Це користування річчю, тобто застосування відповідно до її призначення, і саме
право власності як правове панування особи над об’єктом власності.
О.В. Кабатова наводить думку автора книги “Практика і фінансова техніка
кредиту-оренди (лізингу)” Ж. Паса [102, с. 22], який також розрізняє операції
кредиту-оренди і лізингу. Відповідно до його визначення кредит-оренда є орендою
устаткування для професійних цілей з опціоном на покупку, здійснювана
фінансовою організацією або банком, лізингом ж вважається оренда майна для
будь-яких цілей з опціоном на покупку, здійснювана торговельною організацією.
Подібна розбіжність термінів свідчить про те, що, незважаючи на спроби
загального міжнародного регулювання, поняття і зміст визначення лізингу залежно
від законодавчої бази конкретної країни відрізняються. І Україна в цьому
питанні не є винятком, що викликає необхідність більш чіткого і пильного
вивчення правових особливостей лізингу в нашій країні.
Отже, для окреслення відносин, які ми повинні проаналізувати, розглянемо
різновиди визначення лізингу, які існують як в українській теорії та практиці,
так і на міжнародній арені.
Поняття “лізинг” трактується у закордонній і вітчизняній літературі та
практичній діяльності досить широко. Лізинг містить у собі
фінансово-економічний, правовий і організаційний аспекти, залежно від яких і
існують різні трактування лізингу. Отже, складність відносин, що виникають у
зв’язку з лізингом, обумовлює існування декількох точок зору на його сутність.
Так, Європейська федерація національних асоціацій лізингових компаній дає таке
визначення: “Лізинг – це договір про оренду заводу, промислових товарів,
устаткування, нерухомості для використання їх у виробничих цілях орендарем, у
той час як ці товари набуваються орендодавцем і він зберігає за собою право
власності” [125, с. 9].
У Німеччині, Австрії і Нідерландах лізинг розглядається як форма
довгострокового фінансування за рахунок сторонніх коштів [146, с. 24-25].
На думку А. Білоуса, найбільш вірним є поняття лізингу у трактуванні групи
Всесвітнього банку: “Лізинг – це контрактні взаємини між двома сторонами, які
дозволяють одній стороні використати майно, що є власністю іншої сторони, в
обмін на обумовлені періодичні платежі. Лізингоодержувач використовує майно і
виплачує платежі лізингодавцю. Юридично оформлений власник майна більше
покладається на здатність користувача цього майна одержувати від його
використання достатній потік готівки для того, щоб здійснювати лізингові
платежі, а не на кредитну історію, склад активів або капітальну базу
лізингоодержувача. Забезпечення цього правочину – це саме ма
- Київ+380960830922