РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Матеріали і методи експериментальних досліджень нового комбінованого
препарату Сорбоцел
Предметом досліджень є новий комбінований препарат Сорбоцел, який представляє
собою порошок кремового кольору, без запаху. До складу препарату входять:
левоміцетин – 0,5 г
анестезин – 1,0 г
сорбент (натрій карбоксиметилцелюлоза, метилцелюлоза) – до 100 г, допоміжні
речовини: хлоргексидину біглюконат – 0,1 г (для забезпечення мікробної чистоти
лікарської форми).
Вивчення доклінічних досліджень та специфічної фармакологічної активності
препарату здійснювали на 30 статевозрілих щурах лінії Вістар вагою 180,0 –
200,0 г та 36 кролях породи Шиншила, вагою 2,5 – 3,5 кг. Проведені лабораторні
дослідження осмотичної, антимікробної дії Сорбоцелу та препаратів порівняння у
відповідності з методичними рекомендаціями щодо експериментального вивчення
місцевоанестезуючих засобів та доклінічного вивчення лікарських препаратів для
місцевого лікування ран і методичними рекомендаціями щодо експериментального
вивчення місцево анестезуючих засобів [49, 67, 109].
Дослідження проводили в порівнянні з препаратами, що мають аналогічну дію:
при вивченні сорбційних властивостей – з сорбентом Регенкур (виробник
"Київмедпрепарат", Україна);
при оцінці антимікробної дії – з субстанцією левоміцетину (виробник Chemo
Iberica, Іспанія) та субстанцією хлоргексидин біглюконату (виробник Schutz
Dishan Biotech, Індія);
місцевоанестезуючу дію оцінювали в порівнянні з порошком анестезину.
Осмотичну активність Сорбоцелу вивчали по кінетиці абсорбції води через
напівпроникну мембрану при 250С. Препарат, що досліджували, поміщали в скляний
циліндр, дном якого була напівпроникна мембрана з целофану завтовшки 45 мкм.
Циліндр, в свою чергу, розміщували в посуд з дистильованою водою таким чином,
щоб мембрана була занурена у воду на 2-5 мм. Циліндр із зразком препарату і
мембраною зважували до початку експерименту, а потім кожну годину до стану
рівноваги, тобто коли зупинялось поглинання води досліджуваним зразком.
Вивчення антимікробної активності Сорбоцелу здійснювали на еталонних
тест-культурах, які були отримані з Державного інституту стандартизації і
контролю медичних біологічних препаратів ім. Л.А. Тарасевича (м. Москва) та НДІ
епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського (м. Київ).
Бактерії вирощували при температурі 370С впродовж 24 годин. Перед початком
експерименту перевіряли чистоту кожної культури за її морфологічними,
біохімічними, культуральними та тинкторіальними властивостями.
Для приготування суспензії мікроорганізмів користувались оптичним стандартом
мутності на 10 од. (Державний інститут стандартизації і контролю медичних
біологічних препаратів ім. Л.А. Тарасевича, м. Москва).
В дослідах використовували метод дифузії в агар [110] в його двошаровому
варіанті: для нижнього шару використовували незасіяний "голодний" агар
(агар-агару 15 г, натрію фосфату двозамісного – до 1000 мл); для верхнього шару
– розплавлений та охолоджений до 450С живильний агар, контамінований
суспензіями тест-культур. Мікробне навантаження складало 1х107 кл/мл
розплавленого живильного середовища. Для верхнього шару використовували
живільне середовище №1, ("Алерген", Росія). В чашки Петрі на нижній шар
"голодного" агару встановлювали суворо вертикально циліндри із нержавіючої
сталі діаметром 6 мм та висотою 10 мм, після чого розливали живильне середовище
по 20 мл, контаміноване відповідними тест-культурами. Після того як середовище
затверділо, циліндри виймали, а в лунки вносили по 0,1 мл розчинів, що
досліджувались. Потім чашки Петрі витримували продовж 2-х годин при температурі
40 С, після чого інкубували в термостаті продовж 24-х годин при температурі 370
С. Після закінчення інкубації вимірювали діаметр зони відсутності росту навколо
лунок з препаратом. Кожний розчин досліджували в 6-ти повторах.
Мінімальну інгібуючу концентрацію (МІК) визначали методом серійних розведень
[110, 203] в бульйоні Хотингера. Робочі розчини препаратів, що досліджували,
готували шляхом послідовних двократних розведень вихідних розчинів бульйоном
Хотингера, в яких концентрація левоміцетину складала від 50 до 0,195 мкг/мл,
концентрація хлоргексидину біглюконату – від 10 до 0,039 мкг/мл. Розчини, що
досліджувались, розливали в пробірки по 2 мл, потім в кожну пробірку додавали
по 0,05 мл робочої суспензії мікробної зависі. Посіви інкубували в термостаті
при температурі 370С протягом 24-48 годин. Результати зараховували при
наявності або відсутності прозорості в пробірках, в яких знаходились різні
концентрації розчинів, що досліджувались. Концентрація препарату в останній
пробірці з прозорим середовищем (відсутність росту тест-культур) відповідала
МІК. Кожний препарат досліджували в 3-х повторах. Чистоту кожної культури в
експерименті підтверджували загальноприйнятими мікробіологічними методами.
Дослідження на моделі гнійних ран.
Оцінку впливу Сорбоцелу на перебіг раневого процесу проводили на моделі
місцевої раневої інфекції [49] на 36 кролях породи Шиншила, вагою 2,5–3,5 кг.
Тварин розділили на такі групи:
контроль ран;
рани, на які наносили порошок Сорбоцелу із вмістом левоміцетину 2,0 г (склад
№1);
рани, на які наносили порошок Сорбоцелу із вмістом левоміцетину 0,5 г (склад
№2);
рани, на які наносили сорбент Регенкур.
Склад Сорбоцелу №1 та №2 мали відмінності за кількістю антимі-кробної
субстанції левоміцетину.
На 2 добу експерименту, до початку лікування, були зроблені посіви з раневої
поверхні з метою визначення мікробіологічного профілю ран і збудника гнійної
інфекції. Мікробіологічні дослідження проводи
- Київ+380960830922