Ви є тут

Вплив іонів важких металів водного середовища на ріст, розмноження і розвиток ставковика озерного (Mollusca, Pulmonata)

Автор: 
Пінкіна Тетяна Василівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2006
Артикул:
0406U005133
99 грн
(320 руб)
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ
Матеріал. Як матеріал для порівняльних токсикологічних досліджень та для
індикації якості вод може бути використана будь-яка група організмів, серед
яких найбільш прийнятним дослідним матеріалом є крупні безхребетні. Саме вони є
найбільш представницькою групою у будь-якій водоймі, не потребують складного
обладнання для добування та мікроскопування, порівняно прості для
систематизації та постановки дослідів. Для токсикологічних експериментів дуже
зручними об’єктами є черевоногі легеневі молюски [25, 246]. Серед них обрано
найбільш звичайного представника гідрофауни Центрального (Житомирського)
Полісся – черевоногого молюска ставковика озерного Lymnaea stagnalis (Linnй,
1758). Вибір цього об’єкту визначається невеликими витратами часу, праці і,
відповідно, витратами матеріальних засобів на їх відлов, постановку
експериментів та впровадження у систему гідромоніторингу. Дослідження виконані
у періоди з початку травня по кінець липня 2000-2004 рр. Матеріалом слугували
однорозмірні ставковики (середня висота мушлі – 39,5±1,1 мм) зібрані у ріпалі
р. Тетерів (правий приток Середнього Дніпра) в околицях Житомира (рис. 2.1).
Всього досліджено 11 153 дорослих особин і 3 717 синкапсул. Мірні конхіологічні
ознаки описано у 1 140 екз. дорослих ставковиків. У такої ж кількості особин
було визначено загальну масу тіла і виміряно товщину мушлі. Встановлено
динаміку зміни цих показників з часом. У дослідах по вивченню копулятивної
поведінки використано 1 197 екз. молюсків. При дослідженні синкапсул
встановлювали проміжок часу від відкладання синкапсули до вилуплення молоді, а
також тривалість вилуплення. Визначали також такі показники: довжину синкапсул,
довжину яйцевих капсул, число яйцевих капсул у синкапсулі, кількість молодих
молюсків, що вилупилися, відсоток вилуплення. Особливості лінійного і вагового
росту молоді ставковика досліджено на 2 850 екз.
Рис. 2.1 Зовнішній вигляд мушлі Lymnaea stagnalis L. 1758, зібраного у басейні
р. Тетерів (околиця Житомира).
У дослідах з виживання використано 3 192 екз. дорослих ставковиків і 2 850 екз.
молоді. Для дослідження особливостей живлення молюсків за дії на них
токсикантів використано 3 135 екз., серед них для визначення тривалості
проходження їжі через травний тракт – 1 140 екз., для визначення
середньодобового раціону – 1 140 екз. і середньомісячного – 855 екз. У
експерименті, проведеному з молюсками, що виловлені у водоймі, яка зазнала
радіоактивного забруднення, використано 2 204 екз. ставковика озерного.
Відношення маси сухої речовини тіла до живої маси дорослого молюска визначене
для 380 екз. Для встановлення основних екотоксикологічних показників ставковика
озерного за впливу на нього іонів важких металів використано 1 140 екз.
молюсків.
Методика збирання молюсків. Тварин, які знаходились на невеликих глибинах,
збирали вручну з дна або з водяної рослинності. На глибоководних ділянках
молюсків збирали за допомогою сачка, що складається з металічного обруча
(діаметр – 10 см), мішка з сітчастої делі № 29 глибиною 5-6 см та ручки
довжиною 50 см.
Методика транспортування молюсків та визначення видової належності. Молюсків,
відібраних за зовнішніми морфологічними ознаками їх мушлі, фасували, переклавши
водяною рослинністю, у поліетиленові пакети по 10–15 екз. у кожному. Опісля
транспортували їх у лабораторію, де ретельно визначали видову належність кожної
особини, користуючись при цьому відповідною літературою [145, 143].
Маркірування особин. На мушлі кожного молюска, після видалення з її поверхні
слизу та обростань м’якою ганчіркою та після кількахвилинного просушування,
наносили порядковий номер білою нітроемаллю.
Встановлення мірних ознак молюсків. Масу молюсків визначали шляхом прямого
зважування (ваги ВЛР-200) з точністю до 0,0005 г (середня маса – 4,44±2,16 г).
Встановлення розмірів мушлі проводили з застосуванням штангенциркуля (з
точністю до 0,05 мм). Товщину мушлі визначали за допомогою мікрометра (з
точністю до 0,01 мм).
Методика аклімації до лабораторних умов. Для попередньої адаптації до
лабораторних умов (температури приміщення, кисневого режиму, до води, що
використовувалася у контролі та дослідах) відловлені організми поміщали на дві
доби у великі ємності з відстояною дехлорованою водою з житомирської водогінної
мережі. Воду для відстоювання зберігали протягом 1–2 діб в емальованих відрах
та скляних акваріумах ємністю 10–40 л.
Акваріумне утримання молюсків проводили за методикою А.П. Стадниченко (1986).
Садки з молюсками розміщували на спеціальних стелажах з штучним освітленням.
Кількість садків, закладених для спостережень за молюсками і з метою отримання
кладок, становила 250 екз. за один рік. Усі акваріуми мали етикетки з датою та
умовами постановки досліду. Ставковикам як корм давали молоде листя кульбаби,
салату та білоголівкової капусти (шматочки розміром 2х2 см). Видалення харчових
залишків та заміну корму проводили щоденно. Умови експерименту: температура
води – 19-230С, рН – 7,41–8,13, вміст кисню – 8,39–8,87 мг/дм3, вільної
вуглекислоти – 2,33 мг/дм3, фтору – 0,24 мг/дм3, кальцію – 2,60 мг/дм3. Фоновий
вміст іонів важких металів у воді становив: міді – 0,0002 мг/дм3, марганцю –
0,092 мг/дм3, цинку – 0,0003 мг/дм3, нікелю – 0,0001 мг/дм3, кобальту мг/дм3, кадмію Токсикологічні досліди поставлено за методикою В. А. Алексєєва [1].
Концентрацію іонів важких металів створювали додаванням у відстояну
водопровідну воду, що слугувала експериментальним середовищем для контрольної
групи тва