РОЗДІЛ II
Дослідно-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА З реалізації МЕТОДИЧНИХ ЗАСАД
САМОВДОСКОНАЛЕННЯ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИКИ В ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ГРИ НА СКРИПЦІ
2.1. Теоретичне обґрунтування технології опанування самовдосконаленням
майбутніми вчителями музики (скрипалями)
Одним з факторів успішного проведення формувального експерименту було створення
відповідної теоретичної моделі технології опанування самовдосконаленням
майбутніми вчителями музики (скрипалями). Для її обґрунтування ми спиралися на
відповідні висновки теорії педагогіки.
Поняття технології увійшло у суспільну свідомість у другій половині ХХ ст. і
майже відразу стало своєрідним регулятором наукового і практичного мислення.
Регулятивний вплив означеного поняття полягає в тому, що воно спонукає
дослідників і практиків майже у всіх сферах (у тому числі, в галузі освіти
взагалі і мистецькій зокрема) знаходити підставу результативності своєї
діяльності, мобілізувати кращі досягнення науки і досвіду, щоб гарантувати
необхідний результат, вибудовувати свою діяльність на інтенсивній, а не
екстенсивній основі (що призводить до невиправданих витрат сил, часу і
ресурсів), приділяти велику увагу прогнозуванню і проектуванню діяльності з
метою її корекції у процесі виконання, використовувати все зростаючі ступені
новітніх інформаційних засобів, максимально автоматизувати рутинні операції.
Технологія – (в перекладі з грецької мови techne – мистецтво, ремесло, наука +
logos – поняття, вчення) – „знання обробки матеріалу” або „вчення про
майстерність” визначається як сукупність операцій, що здійснюються певним
способом і в певній послідовності для досягнення наперед визначених цілей
[139, с.181].
Технологія також включає володіння процесом, завдяки чому персоналізується.
Технологічний процес завжди передбачає певну послідовність операцій з
використанням необхідних засобів (матеріалів, інструментів) та умов. У
процесуальному розумінні технологія відповідає на питання: „Як зробити (з чого
і якими засобами)?” [там само].
У вітчизняній педагогічній науці існують певні розбіжності, що народжують деякі
протиріччя у розумінні та вживанні даного терміну, зокрема педагогічна
технологія це:
– змістовна техніка реалізації навчального процесу (В. Безпалько) [28].
– системна сукупність і порядок функціонування всіх особистісних,
інструментальних і методологічних засобів, які використовуються для досягнення
педагогічної мети (М. Кларин) [85].
– змістовне узагальнення, що вбирає в себе зміст усіх визначень різних авторів
(джерел). А саме, педагогічна технологія може бути представлена науковим,
процесуально-описовим і процесуально-діючим аспектами (Г. Селевко) [175].
У 1979 р. Асоціація з педагогічних комунікацій і технологій США опублікувала
„офіційне” визначення педагогічної технології: „Педагогічна технологія є
комплексний, інтегративний процес, що охоплює людей, ідеї, засоби і способи
організації діяльності для аналізу проблем і планування, забезпечення,
оцінювання і керування вирішенням проблем, що стосуються всіх аспектів
засвоєння знань” [140, с.22].
Таким чином, педагогічна технологія функціонує як:
– наука, що досліджує найраціональніші шляхи навчання;
– система способів, принципів і регуляторів, застосовуваних у навчанні;
– реальний процес навчання.
На думку О. Пєхоти, педагогічна технологія в загально педагогічному розумінні
характеризує цілісний освітній процес з його метою, змістом і методами
навчання. Окремо предметна педагогічна технологія – сукупність методів і
засобів для реалізації визначеного змісту навчання в межах одного предмета
(методика викладання предмета). Локальна технологія являє собою вирішення
окремих дидактичних і виховних завдань [140, с.24].
Основні критерії педагогічної технології та її структуру визначає Г. Селевко
[175]. Так, в структуру педагогічної технології входять:
а) концептуальна основа;
б) змістова частина навчання:
- мета навчання – загальна і конкретна;
- зміст навчального матеріалу;
в) процесуальна частина – технологічний процес:
- організація навчального процесу;
- методи і форми навчальної діяльності школярів;
- методи і форми роботи вчителя;
- діяльність вчителя з керування процесом засвоєння матеріалу;
- діагностика навчального процесу.
Основними критеріями будь-якої технології, як вважає дослідник, є:
- концептуальність (спирання на певну наукову концепцію, яка включає
філософське, психологічне, дидактичне, соціально-педагогічне обґрунтування
досягнення освітніх цілей);
- системність (логіка процесу, взаємозв’язок усіх його частин, цілісність);
- керованість (діагностичне цілепокладання, планування, проектування, поетапне
діагностування, маніпуляція засобами і методами з метою корекції результатів);
- ефективність (ефективна за результатами і оптимальна щодо витрат,
загартованість досягнення певного стандарту навчання);
- відтворюваність (повторення та відтворення педагогічної технології в інших
однотипних закладах освіти, іншими суб’єктами).
С. Сисоєва репрезентує педагогічну технологію як створену адекватно до потреб і
можливостей особистості та суспільства теоретично обґрунтовану
навчально-виховну систему соціалізації, особистісного й професійного розвитку і
саморозвитку людини в освітній установі, яка внаслідок упорядкованих дій
педагога при оптимальності ресурсів і зусиль всіх учасників освітнього процесу,
гарантовано забезпечує ефективну реалізацію свідомо визначеної мети та
можливостей оптимального відтворення процесу на рівні, який відповідає рівню
педагогічної майстерності педагога [132, с.26].
Педагогічна технологія за визначенням І. Зязюна, це сфера зн
- Київ+380960830922