РОЗДІЛ 2
МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД РЕАЛІЗАЦІЇ МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ (НА ПРИКЛАДІ КРАЇН
ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ)
Молодіжній політиці надається все більше значення в Європі. У більшості
держав-членів ЄС тенденції суспільних змін ведуть за собою аналогічні зміни і
проблемні ситуації в молодіжному середовищі, а сама життєва фаза – «молодість»
– переживає структурні зміни.
На думку дослідників із Німецького інституту молоді, процеси розвитку
обумовлюють те, що молодіжна політика підструктуровується, і в її радіус дій
потрапляє ціла низка груп, життєвих обставин, ситуацій та проблем [55]. Тому
дослідження молоді та молодіжної політики як доповнення до практичних знань та
основа для соціально-політичних впливів сьогодні як ніколи актуальна.
Крім аналізу наукових джерел, в розділі наводяться власні спостереження автора
під час стажування в органах державної влади та місцевого самоврядування в
Великобританії.
В даному розділі:
проаналізовано ідеологічні та правові засади молодіжної політики як елемента
соціальної політики ЄС, нормативно-правове забезпечення прав та інтересів
молоді в Європі;
показано механізми реалізації молодіжної політики в країнах Європи залежн від
їх типології;
здійснено порівняльний аналіз реалізації молодіжної політики в Україні та
Європейського Союзу.
2.1. Молодіжна політика як складова соціальної політики в європейських країнах
У країнах Європи молодіжна політика є невід’ємною часткою державної соціальної
політики.
Для більшості країн європейського континенту характерна висока міра участі
держави в здійсненні соціальної підтримки населення, в тому числі і молоді.
Власне, самі традиції соціальної допомоги в Європі мають більш тривалу історію
і пов’язані з общинними відносинами. У мірі послаблення міжобщинних зв'язків
функції допомоги перебирали релігійні і світські благодійні та приватні
організації, а згодом держава [205]. З тих пір європейський підхід до
соціальної політики розуміють як такий, що заснований на провідній ролі держави
і принципах соціальної справедливості.
У наші дні переважає думка, що соціальна політика – один із видів регулювання
держави. У будь-якому випадку соціальна політика сучасної держави передбачає
два взаємопов’язані напрями дій: надання всім громадянам рівних можливостей для
забезпечення власною працею свого пристойного життя і підтримку недієздатних і
соціально вразливих верств населення шляхом перерозподілу частки доходів
дієздатних громадян. Якщо соціальна політика сучасної демократичної держави з
високим економічним рівнем розвитку спрямована на підтримку суспільного
добробуту, створення умов його досягнення, то для держави, що здійснює перехід
від однієї суспільної системи до іншої, актуальною є інша мета, а саме –
ліквідація або пом’якшення негативних соціальних наслідків, спричинених гострим
протиріччям між необхідністю проведення жорсткої економічної політики й
соціальною незахищеністю населення [217].
Отже, не випадково в так званому «зеленому документі» стосовно соціальної
політики в Європейському Союзі Комісія Європейських громад у 1993 році зумисне
обминула проблему визначення соціальної політики. Заявивши, що різні країни в
поняття «соціальна політика» вкладають неоднаковий зміст, комісія запропонувала
визнати, що соціальною політикою є всі заходи, здійснювані в соціальній сфері.
У сучасних економічно розвинених, демократичних державах соціальна політика
тією чи іншою мірою торкається широкого кола людей упродовж всього життєвого
циклу: від підтримки народжуваності й допомоги дітям до пенсійного забезпечення
і створення соціальних установ для людей похилого віку. У сучасному світі
відомі наступні напрямки соціальної політики: політика розподілу та
перерозподілу суспільного продукту (формування доходів населення, стимулювання
найманої праці, формування доходів власників засобів виробництва і капіталу,
прямого і непрямого оподаткування доходів, майна населення, індексації доходів,
надання пільг, обмеження тіньових доходів); демографічна політика (охорони
материнства і дитинства, стимулювання репродуктивного зростання населення,
регулювання сімейно-шлюбних відносин і державної допомоги сім’ї, геронтологічна
та міграційна політика); політика зайнятості і охорони праці (регулювання ринку
праці і забезпечення ефективної зайнятості населення, організації і нормування
праці, забезпечення умов праці, страхування праці в разі безробіття, хвороби
або каліцтва, забезпечення оптимального вирішення виробничих колективних спорів
і трудових конфліктів); політика соціального забезпечення і соціального
страхування (пенсійна політика та забезпечення страхування пенсійних внесків,
медичного забезпечення та медичного страхування, надання адресної соціальної
допомоги, мінімальних соціальних гарантій, стандартів і ліквідації бідності,
забезпечення соціальної безпеки); політика гармонізації соціально-економічних
інтересів і забезпечення соціального діалогу (антимаргінальна, гендерна,
молодіжна, житлова, розвитку соціальної сфери села, рекреаційна та захисту прав
споживачів) [186, c. 545-546].
Наприкінці XX ст. в умовах соціального відтворення держав західної демократії,
які містять в собі сукупність інституцій та норм, що регулюють соціальне
становище індивідів та окремих суспільних груп, обумовлених прибутками, майном,
освітою, професією та соціальним статусом, сталися значні зміни, виявом яких
були:
стимулювання економічного зростання та розподілу прибутків і майна за принципом
справедливості;
забезпечення зайнятості – мінімізація рівня безробіття;
спрямування коштів для непрацездатних, щоб забезпечити і для них гідне
існування;
забезпечення стабільної купівельної спро
- Київ+380960830922