РОЗДІЛ 2
ТЕХНІКА ЕКСПЕРИМЕНТУ
2.1. Реагенти та розчини
В роботі були використані наступні реагенти та розчини.
Вихідний розчин осмію(VI) ~ 0.01 М. Наважку 0.05 г порошкоподібного осмію переводили у розчин методом лужно-окисного сплавлення з сумішшю КNO3 і KOH (1:3), взятої в 5-кратному надлишку відносно маси осмію, в корундовому тиглі при повільному нагріванні в муфельній печі до 300?С і витримували при цій температурі 45 - 60 хв. Плав вилужували гарячою дистильованою водою та доводили до мітки в мірній колбі на 25 мл, робочі розчини з меншою концентрацією готували розбавленням вихідного розчину 0.3 М КОН і стандартизували в день експерименту потенціометричним титруванням гідроксиламіном [58]. Іонний стан контролювали по електронних спектрах поглинання [149].
Вихідний розчин осмію(IV) ~ 0.01 М. Наважку 0.05 г порошкоподібного осмію розчиняли в суміші (1 : 3) НNO3 конц. і НСl конц. при обережному нагріванні протягом 3 - 4 год. Для запобігання утрат осмію слідкували за тим, щоб розчин не кипів. Після розчинення розчин упарювали в 2 рази, додавали НСl конц. і ще раз упарювали в 2 рази. Об'єм розчину доводили 2 М НСl в мірній колбі на 25 мл. Особливу увагу приділяли збереженню розчина Os(IV), згідно з найбільш установленими рекомендаціями та фактами [6, 8, 14]. При цьому домінуючою формою є комплекс [OsCl6]2-. Вихідний розчин стандартизували ванадатометрично [2]. Робочі розчини готували в день експерименту розведенням вихідного дистильованою водою.
3-метил-2,6-димеркапто-1,4-тіопірон (Н2М) синтезували за методикою [139]. Для дослідження готували ~0.01 М розчин шляхом розчинення відповідної наважки реагенту в 0.3 - 0.5 М КОН. Титр розчину встановлювали амперометрично по солі бісмута(III) [150]. Для приготування розчина бісмут(III) сульфата наважку бісмут(III) оксида кваліфікації "ос. ч." розчиняли в конц. HCl, випарювали з H2SO4 до появи білої пари SO3 і розбавляли до певного об'єму 10 % розчином H2SO4. До аліквоти, яка містила 1 мг/мл Вi(III), прибавляли 0.1 мл 5 ? 10-4 М розчину ПВПД, Мr = 8 ? 103, 10-15 мл ацетатної буферної суміші рН 4.2 і титрували ~0.01 М Н2М при потенціалі графітового электроду 0.7 В, вимірюючи струм окиснення продуктів реакції та Н2М. К. т. т. фіксується при співвідношенні Bi(III) : H2M = 1 : 3. Робочі розчини меншої концентрації готували розведенням вихідного дистильованою водою в день експерименту.
Вихідний розчин рутенію(IV) готували сплавленням наважки 0.05 г порошкоподібного рутенію із сумішшю NaNO3 і NaОН (1 : 3) в 5-кратному надлишку до маси рутенію в корундовому тиглі при 600?С протягом 2 год з наступною обробкою плава 5 М HCl; переводили розчин в мірну колбу ємністю 50 мл; стандартизовали йодометрично [151]. Ідентифікацію одержаного розчину проводили шляхом порівняння спектру одержаного розчину зі спектрами поглинаня Ru(IV) наведеними в літературі [151-153].
Вихідний розчин Na2RuО4 ~ 0.01 М готували згідно методики [154], Концентрацію рутенію(VI) контролювали титруванням гідроксиламіном [155].
Стандартні розчини паладію(II) і платини(IV) 0.01 М готували розчиненням точної наважки металевого паладію чи платини в суміші конц. HCl і конц. HNO3 (3:1) з наступним 2-кратним упарюванням з H2SO4 (1:5) до початку виділення білої пари SO3 і розведенням водою до мітки в мірній колбі.
Розчин ауруму(III) ~ 0.01 М готували з аурумхлоридноводневої кислоти розчиненням у HCl (1:10). Розчин аргентуму(I) ~ 0.01 М одержували розчиненням AgNO3 "ч.д.а." в дистильованій воді. Концентрацію ауруму(III) і аргентуму(I) встановлювали амперометрично по титрованому розчину Н2М відповідно до методики його стандартизації. При цьому молярне співвідношення металів до реагенту в точках перегину на кривих титрування складало: Au(III) : H2M = 2 : 3, Ag(I) : H2M = 1 : 1.
Стандартні розчини сульфатної, хлоридної, нітратної кислот 0.1 М готували з відповідних фіксаналів. Розчини більших концентрацій - з концентрованих кислот кваліфікації "х.ч.". Розчини менших концентрацій готували розведенням вихідних розчинів.
Ацетатні та боратні буферні розчини готували згідно [156].
Інші реагенти, розчинники та розчини готували з препаратів кваліфікації не нижче "х.ч." та "ч.д.а.".
При виготовленні ІСЕ застосовували вуглеграфітовий порошок ВТУ 614-60 та парафін МРТУ 6-09-5722-58.
2.2. Апаратура та допоміжні пристрої
Оптичну густину розчинів вимірювали на спектрофотометрі Specord М-40 (Німеччина).
Спектрофотометричне визначення або фотометричне здійснювали з використанням спектрофотометра Specord М-40 або фотоколориметра КФК-2.
ІЧ-спектри метилдимеркаптотіопірону та його комплексних сполук з Осмієм одержували на спектрометрі Specord 75IR.
Величину рН розчинів визначали за допомогою цифрового іономіру І-130 з індикаторним скляним електродом ЕСЛ-43-07 та аргентумхлоридним електродом порівняння ЕВЛ-1М3.1. Прилад калібрували за стандартними буферними розчинами.
Установка для потенціометричного титрування та іонометричного визначення включала цифровий іономір І-130 з індикаторним платиновим або іоноселективним електродом відповідно та насиченим каломельним або аргентумхлоридним електродом порівняння, електромагнітну мішалку.
Для амперометричного титрування використовували амперометричну установку, яка включала: графітовий електрод, виготовлений з електроду для спектрального аналізу ОСЧ-7-3 і вкритого шаром парафіну МРТУ 6-09-5722-58, за виключенням його робочої частини, насичений каломельний електрод, гальванометр М-95 або М-2005, лінійний вирівнювач струму ЛИП 50.
Для титрування використовували мікробюретки ДСТ 20292-74 ємн. 1-2 мл.
Також використовували терези аналітичні марки WA-21200 g з точністю зважування 0.0001 г, сушильну шафу.
2.3. Отримання аналітичних сигналів при проведенні досліджень комплексоутворення та визначення Осмію
Реєстрація електронних спектрів поглинання систем Os(IV) - H2M та Os(VI) - H2M. До певних кількостей вихідного розчину Os(IV) додавали 0.1 мл 5?10