РОЗДІЛ 2
ПЕРИФЕРІЙНА ЗОНА АТРИБУТИВНОСТІ (СЕМАНТИКА І ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ)
2.1. Присубстантивні відмінкові форми як носії атрибутивності
2.1.1. Родовий прийменниковий в атрибутивній функції
Видається важливим розгляд атрибутивних конструкцій з
відмінково-прийменниковими формами залежного іменника. Деякі з них попри те, що
потенційно не призначені виражати атрибутивні відношення, можуть виконувати
ознакову функцію. Визначну роль тут відіграє семантична природа носія ознаки. У
змістовій структурі носія ознаки (конкретного іменника) закладено ознаковий
елемент, що експлікується за допомогою залежного компонента. Як відзначає
К.Г.Городенська, на атрибутивне функціонування іменникових форм впливає
характер відмінкових значень [48, с.184]. Крім цього, А.М.Мухін підкреслює, що
до такого атрибутивного вживання іменників та інших словоформ спричиняється
семантичне ущільнення максимально інформативних конструкцій [126, с.75], тобто,
на думку Л.П.Давидової, відбувається згортання присудка і, як наслідок, поява
нехарактерного для власне-словосполучень поєднання слів [65, с.20-24].
Досить часто таке словосполучення, у якому родовий відмінок з прийменником
виконує означальну функцію, корелює із синонімічним словосполученням з
морфологічним прикметником у ролі атрибута: келих з кришталю – кришталевий
келих; вітер з півночі – північний вітер; рукавички зі шкіри – шкіряні
рукавички.
Як правило, відмінкові форми в позиції атрибута виражають складні синкретичні
відношення, поєднуючи відмінкові значення зі значенням атрибутивності.
Специфіку відмінкового значення значною мірою передає прийменник, що може мати
синонімічні форми вияву, напр.: [піп] ще раз пригладив сколошкану бороду й
обдивився всіх, котрі бовванами позавмирали на лавці біля столу (Шевчук 2002,
с.70); І дав Господь празник – усім празник, – приказувала Мар’яні мати, ніби
виправдовувала її перед родом, а Мусія зятем дорогим величала, аби сварки якої
не було, змітала полою керсетки місце на лаві коло столу – запрошувала дочку та
зятя сідати (Косинка 2001, с.45).
Аналізуючи конструкції типу «іменник + родовий відмінок з прийменником», що
функціонують у ролі атрибута, необхідним постає розгляд таких аспектів:
1) частиномовна приналежність, лексичне значення опорного слова;
2) функціонально-семантичне значення залежного елемента;
3) характеристика прийменника як формального показника вираження певного
відношення;
4) можливість морфологічного відповідника залежного елемента;
5) вихідна структура досліджуваної конструкції.
Широко презентована в атрибутивній функції модель «конкретний іменник + з(із) +
родовий відмінок», яка передає якісну ознаку предмета, що його називає опорне
слово. Залежне слово означає речовину, матеріали, метал, продукт харчування,
тканину, рослину тощо, з яких виготовлено чи зроблено певний предмет. У такому
функціонально-семантичному значенні спеціалізується родовий з прийменником
з(із). Особливістю подібних конструкцій є системне співвідношення залежного
елемента з відносним прикметником, винятком тут може стати родовий відмінок, що
позначає матеріал чи речовину й виражений іменником-дериватом, пор.: хустка з
шовку – шовкова хустка; прикраси з золота – золоті прикраси; каша з гречки –
гречана каша, але торт із морозива; солодощі із сахарину; вироби із
вторсировини.
Аналізовані конструкції видається можливим тлумачити як згорнуті речення з
предикатами типу зроблений, виготовлений, зварений, зшитий, створений,
побудований тощо, пор.: споруда з цегли – споруда, побудована з цегли; суп з
локшини – суп, зварений з локшини; статуетка з мармуру – статуетка, виготовлена
з мармуру. Дослідження фактичного матеріалу доводить значне поширення
аналізованої моделі в мові: Я – як і всі. І штани з полотна.. І серце моє
наган. (Плужник Є.// Українське слово 1994, с. 239); На скронях вінок з
колючого дроту (Костенко 1989, с.548); Там вітер з кришталевих хвиль
(Маланюк Є. // Золотий гомін 1995, с.95); Не пишний монумент із мармури Ти
залишив по собі (Антонич Б.-І. // Золотий гомін 1995, с.149).
Родовий прийменниковий у ролі атрибута може виражати просторову або локативну
ознаку. У такому разі атрибутивно-просторові відношення виражаються
прийменниками з (із, зі), із-за, з-під, від, від-до, у(в), біля, проти,
напроти, коло, навколо, серед, з-поміж. Просторова або локативна ознака може
стосуватися конкректно-предметного іменника, власної назви, неозначених і
заперечних займенників. В аналізованих конструкціях з просторовими відношеннями
чітко виділяється значеннєвий відтінок вихідного пункту руху. Формальним
показником такого відношення буде прийменник з(із, зі), саму ж конструкцію
утворено на основі речення з присудком, вираженим дієсловом руху: вітер з
півночі – вітер дме з півночі; хлопець зі Львова – хлопець приїхав зі Львова. У
тому випадку, коли залежні іменники означають сторони світу, є назвами
населених пунктів, країн тощо, як правило, можливий морфологічний відповідник
залежного слова:
… склавши на «5» усний екзамен з української мови і літератури, студенткою
українського відділення філологічного факультету Одеського університету
достроково стала сьогорічна випускниця з Тернівки, золота медалістка
(Павленко С. // Дивослово. – 2004. – №2. – С.71) – тернівська випускниця;
Гладкого Панчо (Прошу вас, не Панча!) кощава тінь, видима і вночі, він
помилився тяжко, дон з Ламанчі, уявне за реальність беручи (Плужник Є. //
Українське слово 1994, с.230) – Ламанцький дон. Досить часто в аналізованих
конструкціях міститься не лише сема вихідного пункту руху, але й приналежності
предмета чи особи до
- Київ+380960830922