РОЗДІЛ 2
МІФОЛОГІЧНА ТА ФОЛЬКЛОРНА ОСНОВА
ПРОЗОВОГО ДОРОБКУ ВАСИЛЯ БАРКИ
2.1. Декодування символічних назв романів "Жовтий князь" і "Рай"
Фундаментальним поняттям, яке акумулює в собі основоположні моменти колективної пам'яті будь-якого народу, є міф, а з ним пов'язані поняття міфологічної свідомості, літературної міфологізації, знаку, символу і т. д. На думку відомого семіолога Ю. Лотмана, "колективна свідомість, виявляючи потребу фіксувати дещо загальне для всього колективу, створює механізми колективної пам'яті" [120; 103]. Однією з домінуючих форм колективної пам'яті є писемність. Її функціональне призначення - відтворення виняткових подій, подій одноразових або тих, що відбулись вперше чи повинні були відбутись. але здійснення яких було малоймовірним. Культура, орієнтована головним чином на писемну фіксацію подій, характеризується процесом постійного створення текстів (літописи, хроніки і т.п.), бо вона детермінована, тобто приділяє увагу причинно-наслідковим зв'язкам і результатам дії. Але існує й інша форма колективної пам'яті, для якої характерне "намагання зберегти відомості про порядок, а не його порушення, про закони, а не про ексцеси" [120; 103]. У культурі цього типу відбувається орієнтація на звичай та ритуал, а одним із домінуючих понять є міф. Ця культура, що характеризується повторним використанням текстів (у писемній культурі - процес постійного створення нових текстів), орієнтується на таку влаштованість колективної пам'яті, яку створюють мнемонічні символи та ритуали, а їхню "теоретичну" основу складають міфи. Ці структурні елементи виконують у культурі такого типу регулюючу функцію, цим самим забезпечуючи зберігання у загальній колективній пам'яті відомостей про необхідні вчинки, уявлення та емоційні реакції представників відповідної культури. Звичайно, таке розмежування культур умовне, бо в більшості випадків відбувається синтез писемної та усної форм колективної пам'яті, що забезпечує розвиток культур та високий рівень етнічної свідомості.
Словесний вид мистецтва є якраз тим благодатним тлом, на якому можна продемонструвати еволюцію колективної пам'яті будь-якого народу. Відбувається це тому, що література як писемна форма колективної пам'яті народу ввібрала в себе споконвічні форми усної етнічної пам'яті, тобто результати усної народної творчості - фольклору. Саме фольклор є одним із основних складових у процесі створення інтелектуального багатства народу - мистецтва художнього слова. Література безпосередньо пов'язана з творчою свідомістю автора. Письменник, створюючи новий текст, тобто художній твір, формує нову інтелектуально-емоційну структуру. Більшість митців, маючи концепт (мету, задум), грунтуються на первинному осмисленні дійсності, уособленої передусім у традиційних формах світосприйняття (у багатьох випадках на фольклорних образах, міфології і т.п.). Літературна скарбниця є щодо результатів усної творчості народу вторинною, і тут маємо справу "з неправильними або незрозумілими текстами, відносно яких передбачається презумпція осмисленості" [121; 4], тобто кожен літературний твір вимагає творчого підходу до його ідейно-проблемного, образно-естетичного аналізу з метою віднайти опрацьовані, можливо, новітні смисли певних традиційних символічних образів. Читач, який шукає смисли певних авторських образів чи декодує архетипні образи, виступає в ролі інтерпретатора, що в свою чергу означає суб'єктивне прочитання тексту, що включається у контекст, "який довільно встановлений самим інтерпретатором. Кількість суб'єктивних тлумачень тексту тому фактично нічим не обмежена. Але поняття об'єктивної багатозначності передбачає, що семантичний зміст літературного твору, не зважаючи на стійкість рівноправно існуючих інтерпретацій, так чи інакше вичерпний, що текст сам по собі причетний зовсім не безмежній чисельності контекстів" [187; 86]. Для художніх творів як зразків інтелектуальної моделі культури властива внутрішня семіотична неоднорідність, що вимагає від читача особливого підходу до мисленнєвою реконструкції творчого задуму письменника (концепту) та до пошуку художньо-мовних засобів його реалізації (денотатів).
Як і будь-якому інтелектуальному продукту, інтелектуальній структурі (поняття Ю. Лотмана), літературі властива гетерогенність та гомеоморфізм. Гетерогенність передбачає неоднорідність елементів, з яких складається художній твір, а гомеоморфізм означає подібність, схожість цих неоднорідних елементів, тобто таких, які лише при цілісному, загальному їх розгляді дають можливість глибинно на всіх рівнях (етичному, естетичному, фольклористичному і т.д.) проаналізувати художньо-літературне полотно. Гомеоморфізм літературного твору виявляється у використанні міфо-символічних структур. Джерелом таких структур (первинних щодо літератури) є міфи та фольклор.
Культура нації утворюється протягом багатовікового періоду: починається цей процес з прообразів етичної міфології та розвивається у сучасній літературі. Національні образи світу (часто підсвідомі), стереотипи поведінки, психічні реакції або оцінки певних подій чи осіб завжди є відображенням етнічної ментальності, тобто того, що можна назвати "духом народу". В основу формування етнічного духу покладений міф. Звичайно, це поняття має досить широку семантику, особливо на сучасному етапі розвитку науки. Для нас воно важливе з погляду співвідношення з літературою (в цьому випадку з романами В. Барки "Жовтий князь", "Рай", "Спокутник і ключі землі"). У наукових галузях існують різноманітні дефініції міфу: зокрема, "міф як історична оповідь, тобто сприймається як правда, як знання про те, що було в минулому насправді, як зразок і норми поведінки для тих, хто в них вірить" [163; 13]; міф "як розповідь про богів або божественних істот, у справжність яких вірить народ" [169; 13]; міф як "вид фольклору, у якому... на передній план ... висунуте завдання теоретичного, пізнавального з'ясування та пояснення причин або історії походження й розвитку тих чи інших важливих життєвих явищ