Розділ 2.
АНАЛІЗ СУЧАСНОЇ ПРАКТИКИ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ В БАНКАХ УКРАЇНИ
2.1. Механізм здійснення планування в банківських установах України
Аналіз практики розвитку банківської системи України в перехідний до ринкової економіки період показує, що період бурхливого її розвитку, який почався в 1989 - 1990 роки, фактично завершений. Яскравою ознакою цього було швидке зростання кількості нових кредитних організацій, яке досягло свого піку в 1995 році (за даними реєстрації Національного банку України) - 230 установ [46, с.108].
У цей період через значне зростання потреби в банківських послугах величезної кількості нових підприємств недержавного сектора та підвищення активності участі населення в кредитних інститутах, у сфері банківського бізнесу утворився вакуум, який за досить простих правил відкриття банків швидко заповнювався новими банками.
Одночасно з їх створенням і розвитком удосконалювалися системи управління банками, включаючи найважливіший їх елемент - фінансове планування, що визначає стратегію розвитку та ефективність діяльності банку на майбутні періоди. Однак в умовах незначної конкуренції, високих процентних ставок кредитування, дешевих ресурсів, і прибутку, що досить легко зароблявся, не було нагальної потреби в удосконаленні системи планування, з урахуванням цілісного бачення процесів і тенденцій, що відбуваються в Україні та світі.
Конкуренція, яка з 1997 року загострилася в банківській сфері, посилення контролю з боку держави за кредитними установами змінили ситуацію в розвитку банківського сектора. Розпочався процес концентрації капіталу, що супроводився укрупненням банків як шляхом поглинання більш слабких, так і переділом сфер діяльності. Станом на 01.01.1997 р. кількість функціонуючих комерційних банків в Україні склала - 227, а в 42 кредитних організаціях була відкликана ліцензія НБУ на право здійснення операцій [46, с.109]. Отже, станом на 01.01.04 в Україні було179 зареєстрованих банків [228, c.148].
Зниження облікової ставки НБУ, що відбувалося протягом декількох років, - з 35 відсотків [46, c.54] у 1997 році до 12,5 відсотків у 2002 році і подальше її зниження в 2005 році [227, c.27] до 9,5 відсотків [50, с.32], придбання іноземними банками передових вітчизняних фінансово-кредитних установ (АКБ "Укрсоцбанк" придбано італійським "Banca Intesa", АППБ "Аваль" - фінансово-кредитною установою "Райфайзенбанк Україна", АКІБ "Укрсиббанк" - французьким банком "BNP Paribas", АКБ "Мрія" - російським "Внешторгбанком" [227] та ін.) вимагає від вітчизняних банків для самозбереження змінити джерела отримання прибутку: замість високих процентних ставок за кредит прискорити оборотність капіталу, оптимізувати витратну частину фінансового плану, збільшити кількість клієнтів і банківських послуг. У той же час вихід банків на світовий ринок капіталу не був неможливим без впровадження міжнародних стандартів, банківських технологій, документообігу, обліку і звітності. Це, у свою чергу, вимагає зміни рівня професіоналізму фахівців.
Нові умови роботи учасників ринку капіталу висунули в перелік першочергових питання вдосконалення управління банком, у тому числі організації та вдосконалення процесу фінансового планування.
З точки зору організації фінансового планування в банку постала проблема всестороннього аналізу діяльності банку з метою створення сучасних, таких що відображають специфіку банківської діяльності, методичних розробок оцінки ефективності і планування його діяльності.
Дана проблема зумовлена також наступними міркуваннями:
* по-перше, попередній ("радянський") досвід організації фінансового планування, коли банки підпорядковувались державі, виявився повністю непридатним для сьогоднішніх умов;
* по-друге, повне використання в українських банках рекомендацій, вироблених в країнах з ринковою економікою, практично неможливе, оскільки дослідження та праці іноземних вчених стосуються економічного середовища, абсолютно неадекватного не тільки економічному станові України, але й, найголовніше, - українській ментальності. Застосування їх на практиці виявилось проблематичним також через недостатність власних фінансових ресурсів як джерел розвитку банків (це засвідчує розмір капіталу банківської системи України, який на початок 2002 року був майже в шість разів меншим порівняно з аналогічним показником в Польщі [30, с.52]);
* по-третє, спроба використовувати тільки науково-методичний багаж управління часів "розвинутого соціалізму" в галузях промислового виробництва також ставиться під сумнів, оскільки конкретні дані (показники, мета, критерії), економічне середовище змінилися кардинальним чином;
* по-четверте, і це, напевно, найважливіше, на початковій стадії становлення банками був узятий за основу "лихварський метод" діяльності. Його супроводжувала висока прибутковість за рахунок високої маржі за кредитними операціями і високих комісійних за спекулятивними операціями. "Створювалося враження про відносно невисоку залежність результатів роботи банків від системи управління і тимчасово ховалася гостра необхідність ведення робіт по вдосконаленню системи управління банками" [199, с.16].
Характер не тільки української, але й міжнародної банківської діяльності різко змінився протягом останнього десятиріччя. Глобалізація, реструктуризація, спеціалізація як власне кредитних установ, так і фінансових інструментів, динамічна зміна потреб клієнтів, технологій і все зростаючі ризики - все це вимагає від банку впровадження новітніх технологій управління, здатних відіграти вирішальну роль в діяльності банку, що, у свою чергу, зумовлює необхідність особливого підходу до організації фінансового планування.
У даний час ситуація починає змінюватися в напрямку поліпшення лише у випадку, якщо фінансові результати банків ростуть за рахунок реального підвищення ефективності банківської діяльності, тобто за рахунок освоєння нових технологій в реальних умовах, які кардинально відрізняються від умов будь-якої країни світу. Основа цієї відмі