РОЗДІЛ 2.
ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВОГО КАПІТАЛУ
І СПЕКУЛЯТИВНА СКЛАДОВА ФІНАНСОВИХ ПОТОКІВ
2.1. Значення фінансових потоків для нагромадження капіталу
Можливість нагромадження капіталу фактично означає відмову від кількісного обмеження зростання фінансових активів. В процесі нагромадження капіталу застосовуються знання про те, як краще мобілізувати і використати фінансові ресурси. А це, у свою чергу, забезпечує нові альтернативи розвитку економіки.
Вивчення проблем, засобів і результатів нагромадження капіталу відповідно до конкретних історико-економічних умов вирізняється як окремий напрямок фахових досліджень. Згадувані вище праці К.Маркса і Р.Гільфердінга до цього часу слугують взірцем глибини наукових розробок процесів нагромадження капіталу. Незважаючи на постійно поновлювані практичні потреби в цій частині, переважно має місце дискретність і епізодичність появи спеціальних публікацій із зазначеної тематики. Об'єктивною мірою такі публікації спонукалися необхідністю узагальнення особливостей розвитку економіки і окремих секторів ринку в ті чи інші реформаційні періоди. Так, наприклад, Ю.Ларін, використовуючи марксистську методологію аналізу тенденцій нагромадження капіталу в період радянського НЕПу початку 20-х років ХХст., виокремлює характерні тогочасні форми нагромадження капіталу, поступово аргументуючи їх статистично-ситуативними прикладами [185, с.439-483]. В подальшому, зважаючи на практично повсюдне усуспільнення характеру економічних відносин і продуктивних сил в радянські часи, довготривалий час проблематика нагромадження капіталу не досліджувалась.
В 90-і, - знову ж реформаційні роки, відновлюються спроби показати процеси нагромадження капіталу в нових змінених умовах. Російські дослідники звертають увагу на такі інституційні фактори економічного розвитку, як " ... високі трансакційні витрати виходу на легальний ринок, проблеми захисту прав власності, широке розповсюдження тіньової економіки і корупції" [203., с.15]. Є.Т.Гайдар в праці "Держава і еволюція" відзначив ідеологічну лояльність до нових джерел доходів, методів доступу до суспільної власності [72, с.173]. М.Я.Петраков, визначаючи сутність трансформаційних процесів у період реформ, підкреслив наявність державного стимулювання криміналізації економіки і погодився з Є.Гайдаром, що " ... історія нагромадження капіталу ... не написана, процес продовжується" [245, с.269].
Серед праць українських економістів в цьому напрямку вирізняються роботи О.Г.Мендрула [204] і Б.Я.Панасюка [239]. Відзначені автори поєднують аналіз процесів нагромадження капіталу із загальноекономічними умовами становлення ринкових форм господарювання. Разом з тим, все ще недостатньо уваги приділяється вивченню особливостей формування і прояву саме фінансового капіталу в економіці України, його залежності, і одночасно відокремленості від участі в розподілі та використанні міжнародних фінансових ресурсів.
Зауважимо, що фінансовий капітал розвинутих країн виник на основі сформованого інституту приватної власності та має значний період розвитку промисловості, банків, інших установ і секторів господарства. Для ринків, що розвиваються, і для України, зокрема, залишаються недостатньо вирішеними питання специфікації прав власності і прозорості контрактних угод - коли переважний обсяг капіталу обертається за межами офіційної економіки. Іншими словами, має місце недостатній рівень інституціоналізації економічних, у т.ч. і фінансових відносин. З цього приводу Е. де Сото підкреслює: "недоліком позалегальних правових структур є те, що вони відділені від легальної системи приватної власності, в результаті чого сама власність виявляється неповноцінною, тобто недостатньо ліквідною, і не може брати участі в більшості трансакцій, у потоках фінансової і інвестиційної діяльності, а ділки залишаються непідзвітними владі за межами своїх позалегальних товариств", зазначаючи далі, що: " неефективність незахідних ринків багато в чому пояснюється фрагментарністю і локальністю їх настанов у сфері прав власності" [389, с.93; 167].
Дисертант вважає за необхідне підкреслити взаємозв'язок між легалізацією стандартів економічної поведінки і створенням капіталу. Пояснення цієї залежності полягає в наступному.
Нагромадження капіталу відбувається спочатку в первісній формі (формування базових початкових ресурсів підприємницького сектора - фізичних і юридичних осіб), і потім закумульовані кошти капіталізуються через зростання їх вартості під час кругообігу в матеріально-фінансовому середовищі. Логічна послідовність зазначених форм накопичення капіталу вибудовується так, що первісні його форми спочатку передують капіталізації. Потім ці процеси синхронізуються в часі, і переважання одного з них пов'язане з рівнем економічного розвитку - на розвинутих ринках домінує капіталізація, а на тих, що розвиваються, - навпаки. Крім того, первісне нагромадження і капіталізація різняться між собою як конкретне і абстрактне, стале і мінливе - тобто на фоні постійного формування номінальних ресурсів при калейдоскопічних ринкових змінах капіталізація може мати як позитивну, так і зворотну динаміку (в останньому випадку має місце зниження вартості активів). Явище капіталізації будь-яких активів характеризується циклічним дискретним характером зі змінними ознаками свого прояву.
Дисертант зазначає, що основною причиною наявної деформації економічного відтворення в Україні є хаотичне переплетення потоків первісного нагромадження капіталу і подальшої (але не обов'язкової) капіталізації новоутворених активів. Первісне нагромадження при ажіотажних апетитах супроводжується постійним перерозподілом власності, набуває спотворено-самодостатнього характеру і на фоні цього капіталізація є незначною, епізодичною і не повною мірою відображає фактичну вартість суб'єктів господарювання та величину їх бізнесу. При значній директивності ринкових перетворень фінансові ресурси спрямовуються і розподіляються не відповідно до потреб суспільного попит