РОЗДІЛ 2
ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ
2.1. Основні положення про здійснення права на медичну допомогу
Фізична особа створює для себе права та обов'язки, вчиняючи юридично значимі діяння та тим самим реалізуючи можливості, закладені в нормах права.
Норми права реалізуються в межах, у яких діють суб'єкти права, вони є основою правових відносин. Без відповідної норми права неможливі жодні правові відносини. Реалізація права на медичну допомогу здійснюється у правових відносинах з приводу оздоровлення та лікування людини.
Зазначені правові відносини виникають переважно за волею пацієнта, проте можуть виникнути і незалежно від неї. До першого випадку відноситься більшість звичайних звернень людей до лікаря, а до другого - екстрені ситуації, надання допомоги особам, які перебувають у несвідомому стані внаслідок раптового захворювання, або постраждалим від нещасного випадку [67, 29]. В останньому варіанті зобов'язання суб'єкта надання медичних послуг виникають з положень статей 37 та 43 Основ законодавства України про охорону здоров'я, а також договору на користь хворого про надання медичної допомоги, укладеного іншими особами (колегами по роботі, родичами) з суб'єктом надання медичних послуг. Зокрема, статтею 37 Основ законодавства України про охорону здоров'я передбачено, що медичні працівники зобов'язані надавати першу невідкладну допомогу при нещасних випадках і гострих захворюваннях, а в статті 43 зазначено, що у невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна.
Якщо пацієнт прийшов до пам'яті, то його подальші відносини із закладом охорони здоров'я або суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою, яка має право на надання медичних послуг, формуються відповідно до його волевиявлення.
Як приклад виникнення медичного обслуговування незалежно від волі хворого можна навести такий випадок. У листопаді 2004 року вісімнадцятирічну К., яка живе у селі Радгоспне недалеко від Кросноперекопська (Крим), збив автомобіль, коли вона з подругою переходила дорогу. Метрів двадцять машина тягнула дівчину по трасі. Коли К. впала на землю, то вже майже не дихала, билася у судорогах. "Швидка" відвезла дівчину до Красноперекопської лікарні. У К. була тяжка поєднувальна травма, відкритий перелам голінки з пошкодженням підколінної артерії та черепно-мозкова травма. Лікарі одразу обробили дівчині рани, видалили селезінку, на пошкоджену кінцівку наклали гіпс. Десять днів К. була у комі. Після того, як дівчина прийшла до пам'яті, її перевели до палати інтенсивної терапії. Через порушення кровообігу у хворій нозі почалось нагноєння, відбувся некроз майже всіх м'язів голінки. У січні 2005 року дівчину перевезли до Симферопольської міської лікарні швидкої допомоги №6. У Красноперекопську К. була на апараті штучного дихання. У лютому 2005 року їй поставили трубку в трахею, через яку вона почала дихати. Консиліум фахівців, скликаний у Симферопольській міській лікарні швидкої допомоги №6, та київський професор, який оглядав К., зійшлись на думці, що спочатку необхідно ампутувати дівчині ногу, а потім братися за операцію на трахеї. Дівчина дала згоду на ампутацію ноги [83, 13].
Фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно. В інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їх права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники (стаття 272 ЦК України) [171, 1264]. Це стосується й права на медичну допомогу.
Так, батьки 4-річного В. з Феодосії, який народився глухим, прийняли рішення про проведення фахівцями Київського інституту отоларингології імені А.І. Коломийченка АМН України операції з вживляння в його вухо мініатюрного процесора, завдяки якому він тепер чує звуки та вчиться розмовляти [138, 7-8].
Відомі також випадки неналежного виконання законними представниками вказаного обов'язку. Наприклад, чотирирічну С. зі Старого Салтова (приблизно у 40 км від Харкова) доставили до опікового відділення обласної лікарні швидкої та невідкладної допомоги у тяжкому стані: дівчинка була абсолютно синьою, без свідомості, тиску та пульсу. Бабуся, яка привезла дівчинку до лікарні, розповіла, що дитина обпеклася, перекинувши на себе відро з кип'ятком. Причому відбулось це 18 годин назад. Бабуся повідомила, що у неї не було грошей на бензин, щоб заправити машину та привезти онуку до лікарні. Чому просто не викликали "швидку допомогу", залишається незрозумілим. Дитину лікарі врятували, хоча ще дві-три години гаяння часу - і С. неминуче б загинула [179, 5].
Право на медичну допомогу фізична особа повинна здійснювати у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Вона не може переступити цю межу, оскільки це, як правило, завжди означає вторгнення на "територію" чужого права [142, 427].
Частиною 2 статті 13 ЦК України встановлена загальна вимога, яку особи мають виконувати, здійснюючи своє право: утримуватися від дій, які могли б порушувати права інших осіб, не завдавати шкоди довкіллю та культурній спадщині [170, 1218]. Це означає, що, навіть діючи в межах свого права, особа повинна робити все можливе, щоб не страждали інтереси інших осіб, не порушувалося природне довкілля та не нищилася культурна спадщина.
Так, однією з проблем діяльності служби швидкої медичної допомоги є абсолютно невиправдані виклики. Люди дзвонять через головний біль, некритичну температуру, інколи просто так - попросити лікаря, щоб він тиск поміряв. Причому лікарів такі особи іноді викликають по кілька разів на день [13, 35].
У наведених ситуаціях завдяки таким хворим, які діють у межах права, страждають інтереси інших хворих, які дійсно потребують невідкладної медичної допомоги та від вчасності отримання якої залежить їх життя. Правило частини 2 статті 13 ЦК України примушує перших узгодити свої інтереси з інтер