Розділ 2
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗОБОВ’ЯЗАНЬ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ВНАСЛІДОК ЗАПОДІЯННЯ ШКОДИ
МАЛОЛІТНІМИ
2.1. Місце в системі зобов’язань
Для визначення поняття та характерних рис зобов’язань із відшкодування шкоди,
завданої малолітніми особами, насамперед, слід з’ясувати характерні риси
зобов’язань із відшкодування шкоди як таких.
Встановлення генезису та сутності деліктних зобов’язань належить до однієї з
актуальних проблем цивільного права. Адже від встановлення цих обставин
залежить визначення їхнього місця у системі зобов’язань взагалі, визначення
сутності деліктів та їхнього правового значення, а відтак визначення шляхів та
напрямку захисту за їх допомогою цивільних прав та інтересів фізичних та
юридичних осіб – суб’єктів цивільного права.
У зв’язку з таким великим науковим та практичним значенням деліктних
зобов’язань дослідження тих чи інших аспектів відповідної проблематики
неодноразово мало місце як у вітчизняній, так і зарубіжній юридичній
літературі. Зокрема, значна увага загальним проблемам відшкодування збитку
приділялася у творах Б.С. Антимонова, Д.В. Бобрової, О.С. Іоффе,
О.А.мКрасавчикова, М.С. Малеїна, В.П. Маслова, В.Т. Смирнова, О.А. Собчака,
С.Д. Русу, К.А. Флейшиц, Я.М. Шевченко, М.С. Шимінової та ін [95 Див.: Русу С.
Д. Делікти в цивільному праві України. – Хмельницький, 2001. – С. 5-27.].
Проте у творах вказаних авторів практично не досліджувалося походження
деліктних зобов’язань та обставини, що тим чи іншим чином вплинули на цей
інститут цивільного права України. Лише С. Д. Русу деякою мірою торкалася
генезису та особливостей розвитку деліктних зобов’язань у цивільному праві
нашої держави [96 Див.: Русу С. Д. Вказ. праця. – С. 12-23.]. Але і ця авторка
лише побіжно охарактеризувала деліктні зобов’язання за римським правом [97
Див.: Русу С. Д. Питання рецепції деліктних зобов’язань римського права в
новому Цивільному кодексі України. // Актуальні проблеми держави і права. –
2001. – № 17. – С. 11-16.] та вплив останніх на зобов’язання з відшкодування
шкоди в українському цивільному праві.
Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, є одним з найважливіших
правових засобів охорони прав і інтересів суб’єктів права.
Свою назву деліктні зобов’язання отримали від латинського слова delictum, тобто
правопорушення. Ці зобов’язання протиставлялися договірним зобов’язанням (ex
contractum) та начебто договірним контрактам (quasi contractum). Останні
виникали з договорів та інших правомірних актів і регулювали відносини у їх
нормальному, непорушеному стані. Делікт мав місце тоді, коли порушення права не
пов’язувалось із порушенням якогось конкретного зобов’язання між сторонами,
тобто тоді, коли порушувались абсолютні суб’єктивні права потерпілої особи.
Якщо ж таким правопорушенням особі було завдано шкоду, правопорушник був
зобов’язаний цю шкоду відшкодувати. Виникало зобов’язання із заподіяння шкоди
або деліктне зобов’язання [98 Див.: Смирнов В.Т., Собчак А.А. Общее учение о
деликтных обязательствах в советском гражданском праве. – Л.: Издательство
Ленинградского университета, 1983. – С. 7.].
Такий поділ зобов’язань на договірні та позадоговірні (деліктні) запроваджений
ще римськими юристами. Так, у Дигестах Юстиніана зазначається, що сутність
зобов’язання полягає не в тому, щоб зробити якийсь предмет або сервітут нашим,
а щоб зобов’язати іншого дати нам щось, або зробити, або надати.
Розглядаючи ці відносини, варто звернути увагу на цікаву обставину: спочатку
виникли не договірні зобов’язання, як це може здатися на перший погляд, а
зобов’язання, пов’язані з правопорушеннями. Це пов’язано з тим, що в найдавніші
часи державна влада взагалі не втручалася у відносини приватних осіб –
реагувати на порушення інтересів було справою самих потерпілих.
Поступово з’являються поняття помсти і відповідальності, що застосовуються як
окремими (приватними) особами, так і можновладцями. Прикладами такого роду
насичена рання історія Риму. Достатньо звернутися до творів Тита Лівія,
Плутарха, Корнелія Тацита, щоб уявити собі цю складну суміш „права і неправа”.
[99 Див.: Харитонов Є.О. Приватне право у Стародавньому Римі: Навчальний
посібник. – Одеса: АО БАХВА, 1996. – С. 124-125.]
Однак такому стану речей противився римський розум, який в принципі не сприймав
нераціональність, нелогічність, ускладненість відносин. Поступово сформувалися
погляди, згідно яким помста повинна бути замінена якимись діями, спрямованими
на усунення кривди. [100 Див.: Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право:
Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 416-418.]
В найдавніші часи зміна підходів знайшла відображення в тому, що почали
допускати усунення помсти шляхом угоди між потерпілим і порушником про те, що
останній сплатить певну суму для компенсації порушеного інтересу.
Однак така угода ще не створює зобов’язань: юридичного обов’язку сплатити для
порушника не існує, і якщо він не платить, все вертається у первісний стан,
тобто в кінцевому підсумку, все знов-таки може бути зведено до помсти
потерпілого.
Тому з часом у ці відносини втручається держава, забороняючи помсту і стягуючи
штраф з порушника. Відтак вперше виникає юридичний стан повинності: порушник
вже юридично зобов’язаний, сплатити потерпілому штраф (poena). Таким чином
з’являється і поняття правопорушення (делікту). [101 Див.: Дождев Д.В. Римское
частное право. Учебник для вузов / Под ред.В.С.Нерсесянца.– М.: Издательская
группа ИНФРА* М–НОРМА, 1996. – С. 549.]
Приватним правопорушенням (delictum privatum), на відміну від кримінального
злочину, вважалася неправомірна дія, яка порушує інтереси окремих приватних
осіб. Як зазна
- Київ+380960830922