Підстави припинення права власності

РОЗДІЛ 2 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДСТАВ ПРИПИНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ
2.1 Види підстав припинення права власності
Сучасний етап розвитку суспільства характеризується наявністю різних підстав припинення права власності. Довгий історичний проміжок часу приватна власність як така практично не мала місця у цивільному законодавстві УРСР. Сьогодні можна спостерігати процес приватизації, при якій житло, земля, державні та комунальні підприємства переходять у власність юридичних і фізичних осіб, процес переходу ряду об'єктів з державної у комунальну власність і навпаки: у власність держави та місцевих органів влади переходить майно, що раніше належало кооперативним, громадським організаціям тощо.
У ЦК України [2] підставам набуття і припинення права власності присвячено окремі глави - 24 і 25. У тих випадках, коли право власності виникає вперше чи припинення права власності У однієї особи не тягне його придбання іншою особою, проблеми співвідношення підстав набуття та припинення права власності не існує. Однак у багатьох випадках виникнення права власності в однієї особи супроводжується його припиненням в іншої і навпаки, У зв'язку з цим виникає питання, як визначити місце того чи іншого способу виникнення і припинення права власності в ряді способів виникнення чи припинення цього права. Наприклад, при конфіскації має місце, з однієї сторони позбавлення власника належного йому майна, а з іншої, - звернення його у власність держави. Те ж можна сказати і про багато інших способів [11, С. 353-354].
Недоторканність права власності, закріплена як конституційним, так і цивільним законодавством не означає, що право власності на ту чи іншу річ або сукупність речей у всіх випадках зберігається за даним власником. Для ринкових відносин характерним є інтенсивний обіг об'єктів власності. Відповідно у одних осіб право власності припиняється, у інших - виникає. З іншого боку, і самі речі в процесі їх використання перетерплюють зміни, аж до повного їх зникнення. Через ці та багато інших причин припинення права власності в однієї особи з виникненням чи без виникнення права власності в іншої неминуче [11, С. 382]. Ряд авторів стверджують що "безстроковість, звичайно, ніяк не пов'язана з речами, а відображає якості особи" [12, С.154]. Однак у кожного матеріального блага, розрахованого на використання в одному акті виробництва чи споживання, є свій термін експлуатації, активне використання протягом якого приводить річ у стан непридатний для подальшого застосування. Можуть мати місце і такі обставини, що не залежать від волі власника, наслідком яких є знищення об'єкта права (стихійне лихо, пожежа). Може бути прийнято нормативно-правовий акт, який припиняє право власності чи певних суб'єктів, чи на певний об'єкт. Тобто, безстроковість права власності пов'язана і з якостями власника, і з специфікою об'єкта.
Припинення права власності пов'язано, як бачимо, і з особою власника. У зв'язку з цим цікавою є позиція Безсмертної Н.В., яку ми розділяємо, щодо такої гарантії права власності як закріплення рівності розвитку всіх форм власності. Так, автор вважає, що під забезпеченням рівноправності всіх форм власності слід розуміти, що держава лише проголошує юридично рівні можливості, які надаються всім суб'єктам права власності, адже забезпечити таку рівність у фактичному значенні майже неможливо, оскільки підстави виникнення, припинення права власності для всіх форм власності різні, різний ступінь ініціативності суб'єктів цивільних правовідносин. Неоднакові також і умови здійснення права власності для всіх форм власності. Так, держава як суб'єкт права власності через свої органи може вилучати земельні ділянки, передавати їх у власність, громадянин, який є суб'єктом права власності на земельну ділянку, не може здійснювати подібні дії чи здійснювати їх у повному обсязі [46, С. 9].
В юридичній літературі радянського періоду підстави виникнення та припиненя права власності досить часто ототожнювались із способами виникнення та припинення права власності [47,С. 306-310; 48,С. 363-366], оскільки в цивільному законодавстві цього періоду не вживалися терміни "підстави" чи "способи" виникнення та припинення права власності. Власне і в пострадянський період в українській цивілістичній літературі така тенденція в основному збереглась [5, С. 137-140]. З прийняттям нового ЦК України законодавець одночасно передбачає підстави набуття права власності (ст. 328) та підстави припинення права власності (ст.346). За таких обставин виникає питання про допустимість вживання при дослідженні проблем припинення права власності терміну "способи" його припинення і якщо відповідь на нього є позитивною то постає інше питання - за яких умов це можливо?
На наш погляд, з огляду на те, що в новому ЦК України мова йде про підстави виникнення та припинення права власності, якими є перераховані у ньому відповідні юридичні факти, доцільно визначити юридичний зміст способів виникнення та припинення права власності та їх співвідношення з підставами. Заради справедливості відзначимо, що в юридичній літературі були певні спроби дати цивілістичне розуміння способів виникнення та припинення права власності. Наприклад, В.В. Носік вважає, що основними способами набуття громадянами України права власності на землю є передача земельних ділянок з а плату або безоплатно[5, С. 473]. Однак автор не навів критерії розмежування підстав та способів виникнення та припинення права власності. Як нам вважається, спосіб виникнення чи припинення права власності має одночасно визначати як підставу виникнення чи припинення права власності як юридичний факт, так і її якісну характеристику (наприклад, оплатність чи безоплатність відповідного договору, відчуження майна на аукціоні, на біржі тощо). Іншими словами спосіб виникнення чи припинення права власності є поняттям, яке може бути за своїм змістом ширшим ніж його підстава. Як бачимо, підстава виникнення чи припинення права власності базується на юридичному факті, який забезпечує виникнення суб'є