РОЗДІЛ 2
ГЕОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РАЙОНУ ДОСЛІДЖЕНЬ
Берегівський рудний район розташований у межах Внутрішньокарпатського вулканічного поясу (рис. 2.1), який розміщений у тиловій частині Карпатського орогену на периферії Паннонського серединного масиву [52, 54, 84, 86]. Разом з подібними золоторудними районами Словаччини [52, 156, 224, 233], Угорщини [156, 199] й Румунії [165, 205, 232] він входить до єдиної металогенічної провінції епітермальних золоторудних родовищ. Специфіка регіональної позиції Берегівського району причетна до вузла перетину трансрегіональних зон порушень трьох напрямків і зони локалізації вулканічних центрів андезито-базальтового і ріодацитового вулканізму [26]. Берегівський район - це горстове підняття, в межах котрого донеогеновий фундамент піднятий більш як на 1000 м у порівнянні з навколишніми територіями [122]. Піднятий блок витягнутий в північно-західному напрямку більше ніж на 30 км при ширині близько 20 км. Горст був сформований в умовах послідовного опускання прилеглих до нього блоків [122]. На території горсту розташовані жерловини вулкану міоценового віку, вони належать до найновішого тектоно-магматичного циклу [105].
Берегівське рудне поле є складовою однойменного рудного району (рис. 2.2). Визначною особливістю рудного поля є поєднання блокових структур піднятого фундаменту і перекриваючих відкладів чохла з накладеними вулканогенними структурами [122]. У фундаменті і чохлі встановлені дві системи розломів - субширотного і субмеридіонального напрямку. Берегівське рудне поле розміщене на стику Куклянського горсту і Берегівської палеокальдери [85, 87]. Куклянський горст характеризується високим положенням фундаменту, що залягає на глибині 700-800 м.
Найбільш важливою вулканічною структурою є Берегівська жерловина, яка контактує з горстом по бортовому розлому. Свердловинами вона пробурена до глибини 1,5 км. У жерловині відсутній фундамент, що вказує на її глибинне закладання. Берегівська жерловина має експлозивну природу й є трубкою вибуху із полігенним виповненням [122]. У процесі еволюції жерловина стала палеокальдерою.
Рис. 2.1. Оглядова геологічна карта Карпато-Панонського регіону [226].
Умовні позначення:
У склад Берегiвського рудного поля входять Мужієвське і Берегівське родовища. Вони різняться структурним положенням і гіпсометричним рівнем зруденіння. Родовища формувалися після закінчення активного міоценового вулканізму й встановлення екструзивно-інтрузивного комплексу [54]. Родовища рудного поля є типовими епітермальними родовищами адуляр-серицитового типу [122]. В межах Берегівського рудного поля виділено більше п'ятдесяти рудних тіл, які представлені жильними і штокоподібними утвореннями. Свердловинами структура рудного поля викрита до глибини 1,5 км. Гірничі виробки зосереджені в східній частині поля в межах Мужієвського родовища. Вони пройдені на п'яти горизонтах (+90, +130, +160, +210, +230 м), що дозволяє детально вивчити верхню частину гідротермальної системи у бортовій частині еруптивного кратера. Запаси Мужієвського родовища підраховані по категорії С1-С2. На даний момент Мужієвське родовище експлуатується на горизонтах +190 - +250 м. Берегівське родовище рівномірно вивчене до горизонту -300 м, окремими свердловинами до горизонту -800 м. Нижня межа поширення руд не встановлена.
Як вже було зазначено, головною структурою рудного поля є Берегівська вибухова кальдера сарматського віку. У склад порід рами входять - мезозойський фундамент, на якому залягає шар ріолітових туфів (нижня туфова товща) і пісковиково-аргілітова товща (нижня осадова товща) баденію. Берегівська кальдера виповнена ріолітовими туфами середньої туфової товщі сармату, на якій залягає верхня осадово-вулканогенна товща і верхня товща ріолітових туфів сарматського віку.
Породи фундаменту знаходяться на глибині 600-700 м. Донеогеновий фундамент характеризується блоковою будовою і складається відкладами тріасу та юри [122]. Породи представлені вулканогенно-карбонатними утвореннями: пісковиками, аргілітами, алевролітами, кремнисто-карбонатно-слюдистими сланцями, кремнистими вапняками, яшмами, які асоціюють зі спілітами, діабазовими порфіритами, габродіабазами. Потужність розкритої частини фундаменту становить від 300 до 400 м. Незгідно, на розмитій поверхні фундаменту залягає базальний горизонт міоценової вулканогенно-осадової товщі, представлений грубоуламковими неоднорідними конгломератами буркалівської світи (карпатій), потужність котрої - 10-50 м. Вище залягає горизонт нижньої туфової товщі - грубоуламкові ріолітові туфи новоселицької світи (нижній баденій), потужністю 100-250 м. Горизонт перекривається теригенними відкладами "нижньої осадової товщі", представленими аргілітами i туфітами тереблянської, солотвинської та тересвинської світ, басхельської світи (верхній баденій). Потужність її, в межах родовища, коливається від 300 до 400 м. Вище залягають нижньосарматські осадово-вулканогенні відклади доробратівської світи.
Горизонт середніх туфів (нижньодоробратівської підсвіти) прослідковуються на глибину до 1500 м, представлений псамiтовими, псефітовими, рідше - грубоуламковими ріолітовими туфами, а також ксенотуфами, що містять уламки аргілітів, андезитів. В центральній частині депресії середня туфова товща перекрита теригенними відкладами середньодоробратівської підсвіти - "верхньої осадової товщі", утворення якої пов'язують з існуванням кальдерного озера. Верхня осадова товща складена глинами і аргілітами з прошарками пісковиків, туфів і туфітів. Площа її розповсюдження на рудному полі визначається конфігурацією і розмірами внутрішньокальдерного озера. Потужність її в центральній частині депресії досягає 200-250 м, а по периферії, в межах Мужієвського родовища різко зменшується, аж до виклинювання. Верхня осадова товща перекривається верхнім туфовим горизонтом, який виділений у верхню пачку середньодоробратівської підсвіти і представлений ріолітовими туфами, ксенотуфами, ігнімбритами, лавобрекчіями з прошарками туфітів