Розділ 2. Містична філософія та містицизм як культурно-історичні феномени
2.1. Передпочатки містичної філософії та містицизму в контексті світової культури
Протягом тривалого часу у вітчизняних та російськомовних наукових дослідженнях початків і передпочатків виникнення філософського мислення з відомих усім причин феномени містики та містицизму були практично відсутніми. С.Я.Шейнман -Топштейн, наприклад, розглядала у цьому зв'язку лише три можливих джерела виникнення філософії в старожитності: міфологію; конгломерат елементів філософствування і позитивної науки і, нарешті, винятково позитивне знання. Згадування анімізму, пантеїзму, або гілозоїзму так і не наблизило її до розуміння того протиставлення психічної, духовної та фізичної природи, що виникло в процесі розвитку філософії, оскільки його неможливо було достеменно зрозуміти з позицій наївного реалізму, або ж стихійного матеріалізму [169, 19 - 23].
Те ж саме відбувалося й у відомому дослідженні О.М.Чанишева, який вбачав джерела філософії у первісному "соціоантропоморфічному світогляді", що, на думку філософа, "...будувався не за законами мислення, а за законами уяви" [164, 56]. Генезу ж філософії, як другого, вищого рівня світогляду, ("світоглядного мислення або мислячого світогляду", - в термінології О.М.Чанишева) у цьому дослідженні було відокремлено від становлення її першопочаткових форм. Безпосередньо ж філософія, як стверджував цей відомий московський вчений, виникає не з міфології, як такої, а з перехідних форм, характерних для спільнот "бронзового сторіччя". Форм, що являли собою міфологію з украпленням понять-категорій, що зароджувалися, з елементами деміфологізації і деантропоморфізації. Цю, власне, "первинну" філософію О.М.Чанишев і називав "протофілософією", відзначаючи в якості притаманних їй особливостей "залишки міфології, нерозвинутість філософської термінології, відсутність самосвідомості, стихійність, тощо" [164, 56].
Однією ж з головних тез нашої наукової праці є теза про те, що історію виникнення і розвитку філософського і релігійного мислення неможливо відокремлювати від феноменів містики та містицизму, а історію розвитку власне містичної філософії і містицизму слід також розглядати і як історію формування специфічного типу світогляду й світорозуміння.
Так, містицизм науковці трактують подеколи саме як "вільний духовний плин, що протистоїть будь-якій релігійній догматиці", як "противагу, антитезу будь-якому Богослов'ю, в тому числі й шрутам (одкровенням) ведантистів, й священному писанню християн"20, тобто, як варіант специфічного заперечення релігійного світогляду, або ж особливий тип світоусвідомлення та світорозуміння. Причому містику вважають єдиним спільним корінням релігії та містицизму [103, 10].
Численні містико-магічні уявлення, на підставі яких історично формувалась світоглядно-релігійна і світоглядно-філософська свідомість, знаходимо вже у передфілософських та релігійно-містичних системах давніх халдеїв, вавілонян, індусів, китайців тощо21.
Взаємозв'язок поміж містичною практикою, містичним досвідом і формуванням світоглядно-філософських концепцій є також предметом наукового історико-філософського дослідження й численних дискусій. Його автори і учасники у своїй більшості поділяють і думку про те, що містико-міфологічні та містико-магічні ідеї історично, як правило, передували усім іншим світоглядно-філософським побудовам. Д.Чаттопадхьяя, наприклад, вбачав початки матеріалістичних традицій індійської філософії в найдавнішому містичному вченні тантризмі [165, 17].
Практично кожна з прадавніх світоглядно-філософських концепцій складалася з цілого конгломерату ідей, який навряд чи можна одностайно визначити або як містичний, або ж як такий, що містичних, міфологічних та інших ідей подібного гатунку не містить. "Містицизм" вєд і упанішад, як відзначають у цьому зв'язку їх дослідники, далеко не зводився лише до ведійської релігії. Суттєво він відрізнявся і від "філософського" ідеалізму цих найдавніших джерел сакрального знання. Упанішади, з одного боку, "...були органічною складовою частиною брахманістської традиції з її міфологією й архаїчним ритуалом, а, з іншого боку, - це було таємне, езотеричне вчення, що підводило під ведизм теоретичну базу" [169, 12], - стверджувала, наприклад, С.Я..Шейнман-Топштейн. Саме цим пояснювалася і боротьба ортодоксального індуїзму з різноманітними "неортодоксальними" і "реформаторськими" системами, що мали настільки ж давнє джерело свого походження і зберігали низку головних ідей, започаткованих давньоведійською традицією.
Аналіз містико-магічної основи упанішад дійсно засвідчує, що "...тематика спекулятивних і космогонічних гімнів АВ (Атхарвавєди; за своєю сутністю - збірника магічних формул і заклинань) споріднена з пізньою доктриною упанішад" [53, 6]. Адже, як відомо, на противагу ритуалістичній релігії жреців, саме в упанішадах було висунуто світоглядні ідеї щодо єдиної першопричини всесвіту - незмінного Брахмана, загальну душу, про перевтілення ("пунарджанму"), вчення про карму, вчення про мокшу, про стани "ненароджуваності й невмирання", що начебто з'являються в моменти мандрування душі, яка звільняється від ланцюга перероджень і смертей та поєднується з душею загальною ("нірвана" в пізніших вченнях).
Загалом містико-магічний комплекс ідей вед і упанішад, так само як і містична практика, і містичний досвід багатьма дослідниками прадавньої філософії вважається своєрідним наріжним каменем у фундаменті створення та формування світоглядно-релігійних та світоглядно-філософських систем. Ось що, наприклад, стверджував А.Бешем по відношенню до містичної практики індійських аскетів: "...в Індії техніка досягнення екстатичних станів досягла надзвичайно високої досконалості, а спроби тлумачення містичних станів призвели до створення дуже складних систем метафізики" [18, 265].
Стосується це і формування релігійних концепцій. Існування містичного досвіду поряд із досвідом релігійним - явище цілком зак