РОЗДІЛ 2
СПЕЦИФІКА НОРМАТИВНОЇ РЕГУЛЯЦІЇ В УМОВАХ
СОЦІАЛЬНОЇ АНОМІЇ.
У другій половині ХІХ ст. як в західноєвропейських країнах, так і в Росії відбувались значні зміни в сфері суспільних нравів та уявлень про моральний ідеал. Міська культура цього періоду значною мірою створювала підґрунтя для виникнення морального нігілізму і для розповсюдження досить репресивного і зовнішнього морального ригоризму. Значну роль в цих процесах почали відігравати міщанські прошарки населення. В 80-90 рр. ХІХ ст. міщанство було під впливом як консервативних, так і ліберальних революційних ідей. Серед представників інтелігенції того часу поряд з вихідцями з міщан, були вихідці із дворянського та купецького станів. Водночас, загальний настрій творчої європейської інтелігенції того часу, в цілому, був антибуржуазний, спрямований проти лицемірства, забобонів, віджитих звичаїв в моралі. Реальний кризовий стан морального ідеалу проявлявся у відсутності цінностей, які могли б об'єднувати суспільство. Тогочасні соціальні інститути забезпечують такий вплив на суспільну думку при якому моральні цінності в їх абстрактно-ідеальному варіанті визнаються переважною більшістю людей і не потребують додаткового обґрунтування. Проблема полягає в розповсюдженості переконання в неможливості практичного здійснення цих цінностей, а тому в суспільній моралі співіснують недієва мораль-максимум і реальна мораль-мінімум, яка в значній мірі є орієнтованою на зовнішню благопристойність, а не на щире моральне служіння. Атмосфера морального життя формується за таких обставин, коли норми не виконуються, ідеали не здійснюються. Це сприяє розповсюдженню, надмірного ригоризму, цинізму. Зростаюча аномія (безнормність) суспільства була реакцією на об'єктивні зміни в соціальній структурі, на соціальну мобільність. Гуманізм як суто духовний земний ідеал не міг в тих умовах (соціальні конфлікти, революції, класова боротьба, економічний монополізм та ін.) стати ідеєю, що об'єднала б Європу. Дегероїзація і дехристианізація переважної більшості міського населення призводить до низької заземленості інтересів, прагнень, бажань.
В цей час, поряд з певними традиційними доброчинностями міщанина, мілкого буржуа (помірність, працелюбство, добросовісність), набувають широкого розповсюдження такі прояви як бездуховність, речовизм, прагнення до накопичення, заздрісність.
Пересічна людина стає негативним персонажем в очах представників творчої інтелігенції, богеми, які піддають обивателя нищівній критиці.
Відсутність власних духовних ідеалів буржуазна мораль компенсувала створенням великої кількості табу і штучних заборон, які вважались морально необхідною благопристойністю. Піддається осуду оголене людське тіло як в житті, так і мистецтві, підсилюється цензура за мовою, в педагогіці проголошується принцип строгого контролю за поведінкою і почуттями людини. Соціальний контроль за такою "мораллю" із зовнішнього переводиться у внутрішнє життя людини, породжує безліч страхів і комплексів. Офіційна ідеологія буржуазного суспільства в ХІХ ст. була войовничо антисексуальною, навіть художня література піддавалась жорстокій моральній цензурі. Із вимог благопристойності забороняються твори Ронсара, Лафонтена, Руссо, Вольтера, Беранже та ін. Заборони розповсюджувались навіть на Біблію. Відбувались два судові процеси над Г.Флобером з приводу непристойності його роману "Мадам Боварі". Також, було прийняте судове рішення з приводу "Квітів зла" Бодлера, а цензурна заборона була знята лише в 1949 р. В 1865 році російський журнал "Сучасний літопис" критикував еротизм доведений до цинічного виразу в драмах А.П.Островського.
В той же час, перемогла ціннісна орієнтація на пригнічення всякої емоційності, спонтанності, святкових та ігрових життєвих проявів. Ідеалізація інституту шлюбу поєднувалась з практичним крайнім антифемінізмом і лицемірною повагою до жінки. Радикально настроєна інтелігенція активно критикувала буржуазний шлюб, вимагала емансипації жінок, розвінчувала лицемірство буржуазної моралі.
На нашу думку, закономірною є реакція на таку суспільну "мораль" Ф.Ніцше, який найбільш негативний стан душі узагальнив словом "ресентимент". М.Шелер не погоджується з Ф.Ніцше в питанні стосовно коренів цього явища, але здійснює його подальше осмислення. Зокрема, він акцентує наявність в центрі особистості нав'язливої, глибинної емоції, яка є постійно присутньою і несе в собі негативність, ворожість. Це "блукаюча у тьмі душі потайна і незалежна від активності "я" злоба, яка утворюється в результаті відтворення в собі інтенцій ненависті або інших ворожих емоцій і, не включаючи в себе ніяких конкретних ворожих намірів, годує своєю кров'ю найрізноманітніші наміри такого роду" [207, 10]. Він вважає, що незалежно від індивідуальних характерів і переживань в самій структурі соціальності закладений могутній заряд ресентименту, з яким суспільству треба рахуватись [207, 21-22]. Другим джерелом формування ресентименту є помста, заздрісність, ревнивість та прагнення до конкуренції.
Стан ресентименту призводить до ілюзорного сприйняття і фальсифікації самих цінностей, до появи ціннісної сліпоти і ціннісної ілюзії по відношенню до тих цінностей, досягнути які на даний час суб'єкт не може. На противагу таким процесам та змінам в моральному житті, М.Шелер обґрунтовує наявність етичного абсолютизму, вічного рангового порядку цінностей. М.Гартман вибудовує іншу ієрархію цінностей, відмінну від ієрархії М.Шелера, який створив закриту систему цінностей, що завершується цінністю святості. М.Гартман створює багатовимірну відкриту сферу багатоманітних людських цілей і прагнень, яка не виключає їх подальше розширення і доповнення новими моральнісними цінностями.
Справжньою проблемою культури в той час стало не подальше накопичення абстрактних духовних цінностей, а захист від знецінення тих, що уже існували. Найбільш яскравими представниками анти нормативного повороту в етичному мисленні другої половини ХІХ ст. стали Л.Фейербах, К.М