РОЗДІЛ 2
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ТА НАУКОВО-ТЕХНІЧНІ
ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ АЕРОКОСМІЧНОЇ ГАЛУЗІ
В РЕГІОНІ
Географічне положення, пам'ятники історії, літератури, архітектури, наукові відкриття уродженців Полтавщини, тих, хто був пов'язаний з нею навчанням, працею - усе це є особливістю краю. Немає такої галузі людської діяльності, у який би полтавці не виявили творчості і професіоналізму. І серед них - природничі науки, авіаційна та ракетно-космічна галузі.
2.1. Загальна характеристика Полтавського регіону
Термін "Полтавщина" у різні часи тлумачився по-різному. Зокрема, ті чи інші дослідники застосовували його відносно Полтавського полку, губернії, округу та області. Але склалася практика охоплювати цією назвою території, що згідно з указом Сенату від 27 лютого (9 березня) 1802 р. входили до складу Полтавської губернії.
Полтавщина розташована в Середньому Подніпров'ї. Значна частина її території знаходиться в межах Лівобережної України, лише невелика частина земель Кременчуцького району знаходиться за Дніпром, в межах Правобережжя. Дніпро служить природною межею області, омиваючи її землі на заході та на південному заході [31, с. 712-713, 765-766, 770-774, 797-798; 34, с. 9, 11, 90; 36, с. 8].
Історія полтавського краю сягає в глибину віків, про що свідчать дані археологічних розкопок. На початку нашої ери територія нинішньої Полтавщини була заселена стародавніми слов'янскими племенами. Ця територія у різні історичні періоди входила до складу Київського та Переяславського князівств. Була місцем кочування хозар, печенігів, половців, навали монголо-татар. Це призупиняло розвиток краю, значно зменшувало його населення. Але частина поселень існувала, зберігаючи традиції, пристосовуючись до обставин.
Свого часу полтавський край був також складовою частиною територій Великого князівства Литовського (1430) та Речі Посполитої (1569). У складі семи козацьких полків, на які був розділений 1648 р. Б.Хмельницьким полтавський край (як і вся Україна: всього полків було 16, пізніше - 20), полтавці брали участь у визвольній боротьбі українського народу (1648-1654) [35, с. 5, 8]. Полтавщина була однією із значних резервних баз під час цієї війни. Відігравала велику роль у постачанні повстанцям зброї, пороху, продовольства [31, с. 692].
Варто зазначити, що за часів Київської Русі на території краю збудовано низку фортець. У середині XVII ст. у межах сучасної Полтавщини налічувалося понад 300 поселень, серед яких були міста, села, слободи [36, с. 9].
У 1802 р. край формується як губернія. Як це видно на мапі Полтавської губернії, її межі були досить широкими: до складу губернії входили 10, а з 1803 р. - 15 повітів [36, с. 9, 10, 19], включаючи території, що пізніше відійшли до кількох нинішніх сусідніх областей. Площа губернії у 1804 р. складала 453617 десятин або 46 603,16 кв. км, займаючи 39 місце серед губерній Російської імперії [34, с. 17].
На початку створення губернії у цьому густозаселеному регіоні проживало 1 343 029 осіб, а за даними перепису 1859 р. вже налічувалося 1 762 564 особи населення. Міські мешканці становили незначну частину від його загальної кількості - 138 705 людей [36, с. 23].
Полтава на початку ХIX ст. мала вигляд невеликого містечка з 7975 мешканцями. Але активно розбудовувалася, як і повітові міста (Кременчук, Гадяч, Лубни та ін.). Дослідники минулого століття серед інших виділяють на середину ХІХ ст. м. Кременчук, як "краще місто в губернії" [29], в якому "було багато кам'яних будівель, що надавало йому характер міста з "європейським смаком" [36, с. 23, 24]. Колишній генерал-губернатор Малоросійської губернії С.К.Вязьмітінов вважав більш доцільним надання статусу губернського центру Лубнам, оскільки це місто становило географічний центр новоутвореної адміністративної одиниці. Але, як зазначають дослідники, перевагою Полтави стало її історичне минуле, пов'язане з перемогою над шведами 1709 р. [36, с. 19].
При існуванні і подальшому збереженні пріоритету аграрної галузі в цей період в губернії розвивалися промисли, ремесла. На початку ХІХ ст. на Полтавщині налічувалося близько 3 тис. ремісників. Деякі населені пункти ставали центрами виробництва окремих товарів: Опішня - кераміки, Решетилівка - смушків, Вороньки - прядива тощо. Самостійного характеру набували чумацький (ним займалися близько 15 тисяч людей), візницький, торговельний промисли.
Поступово зароджувалися й розвивалися мануфактура та фабрично-заводська промисловість [36, с. 26]. Виникали суконні фабрики, шкіряні, миловарні, цегельні, горілчані заводи. Почали також діяти підприємства для виробництва сільськогосподарських знарядь і реманенту. В 1789 р. у Кременчуці був збудований один із перших механічних заводів в Україні, який мав кілька цехів: ливарний, ковальський, слюсарний, складальний. З 1841 р. почала працювати фабрика агрономічних знарядь поміщика Потьомкіна. У 1842 р. налагодили виробництво гідравлічних пресів та іншого устаткування для цукрових заводів.
Помітне місце займала селітряна галузь, яка постачала сировину на порохові заводи [23; 36, с. 27].
Але до реформи 1861 р. великих підприємств з високою концентрацією робітників на Полтавщині не існувало. У 1860 р. Полтавська губернія займала 8 місце в Україні щодо вартості виробленої промислової продукції [25; 26; 35, с. 27].
У другій половині ХІХ ст. на Полтавщині будувалися залізничні шляхи (наприклад, Харково-Миколаївська залізниця, Устав Товариства якої був затверджений 26 листопада 1871 р.), працювали Полтавські залізничні майстерні, численні промислові підприємства. Так, у 1877 р. лише у Полтаві налічувалося 23 заводи та 6 фабрик (4 свічних, 2 воскових, 6 цегельних, 1 горілчаний, 2 - з обробки шкір, 4 пивоварних, 1 миловарний, 1 гончарний, 1 селітряний, 1 механічний завод та 3 суконних фабрики, 2 тютюнових, одна по виробництву олійних фарб) [27; 35, с. 59]. Хоча домінуючим у Полтавсь
- Київ+380960830922