РОЗДІЛ 2
ПРИНЦИПИ І ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ОСОБИСТИХ ПІДСОБНИХ ГОСПОДАРСТВ В УКРАЇНІ В ІІ ПОЛОВИНІ 40-Х - СЕРЕДИНІ 60-Х РОКІВ
2.1. Інституційне становище особистих підсобних господарств як елементу системи радянських соціально-економічних відносин
Визначення соціально-економічної сутності і ролі особистих підсобних господарств в досліджуваний період потребує наряду з вивченням правових засад їх функціонування, економічних і організаційних форм регулювання, об'єктивних закономірностей їх соціально-економічного розвитку, також аналізу широкого історичного контексту, що обумовлював інституційне становище особистих підсобних господарств як на початку досліджуваного періоду, так і в ході їх подальшого розвитку.
В цілому можна виділити декілька значимих моментів, що впливали на об'єктивний стан ОПГ і обумовлювали як характер їх державного регулювання в ІІ половині 40-х - середині 60-х років, так і стан їх саморозвитку в рамках радянських виробничих відносин в досліджуваний період:
а) процес інституційного становлення і розвитку особистих господарств в довоєнний період, формування основоположних принципів їх державного регулювання;
б) розвиток особистих підсобних господарств на території УРСР під час війни і окупації;
в) особливості становлення і розвитку особистих господарств на Західноукраїнських землях, приєднаних до УРСР після Великої Вітчизняної війни;
г) політико-ідеологічне сприйняття особистих підсобних господарств адміністративною і науковою елітою радянського суспільства
Розглянемо їх більш детально.
Виникнення і утвердження особистих господарств як специфічного економічного і соціального феномену Радянської епохи відбувалось в значній мірі на межі реальної практики будівництва соціалізму в СРСР і теоретико-ідеологічних засад побудови вільного і справедливого суспільства за марксистським сценарієм. Саме в розбіжності конкретно-історичної практики втілення в життя в Україні радянської моделі соціально-економічних перетворень і теорією будівництва комунізму слід шукати корінь всіх ідеологічних, наукових і практичних проблем, пов'язаних з існуванням і розвитком особистих підсобних господарств в радянському соціально-економічному житті.
Фундамент суперечності між бажаним і реальним станом розвитку соціально-економічних відносин на теренах СРСР закладався ще на зорі створення нової радянської держави і був пов'язаний з суперечністю теорії і практики "соціалістичного усуспільнення".
Насаджування "сталінської" моделі соціалізму в 30-х роках ХХ століття, що відбувалось в формі колективізації сільського господарства та індустріалізації, по суті символізувало повний тріумф ідеї усуспільнення в якості основного методу швидкого вирішення соціально-економічних проблем країни, і в першу чергу - продовольчої, та питання модернізації промисловості. Риторика пленумів і з'їздів тих часів яскраво свідчить про жорсткі і однозначні підходи влади до методів і темпів соціалізації економічної сфери суспільства.
Про збереження в такій системі неусуспільнених виробничих ланок ніякої мови не могло бути. Проект комуністичного будівництва передбачав знищення домашнього господарства, сім'ї як господарського суб'єкта, а також всіх інших несуспільних галузей праці [391,с.57], перехід до засад колективізму як в сфері виробництва, так і в соціальній сфері, сфері побуту. Колективізація на селі мала на увазі повне усуспільнення власності (ресурсів) одноосібних селянських господарств і створення на їх основі великих сільськогосподарських підприємств. Про це свідчить, зокрема, і текст першого варіанту Примірного Статуту сільськогосподарської артілі, що був опублікований в газеті "Правда" 6 лютого 1930 року [352,c.144]. Положення, що містились в ньому, практично не ставили обмежень для усуспільнення.
Однак, як не парадоксально, виникнення і інституціалізація неусуспільненого дрібного натурального сільськогосподарського виробництва в формі ОПГ відбувалась саме на початку 30-х років - в часи форсованих і жорстких заходів колективізації сільського господарства. І пов'язано це було в першу чергу з неможливістю втілення у життя теоретичних конструкцій соціалізму.
Вже перші роки здійснення "сталінського" курсу показали нежиттєздатність ідеї створення в якості основної виробничої ланки на селі "комун", в рамках яких планувалось усуспільнення не тільки всіх засобів виробництва, але й всього селянського майна, а також споживання і побутового обслуговування. Спроби втиснути соціальне і економічне життя країни в прокрустове ложе теорії будівництва комунізму призвели до різкого соціального конфлікту, викликаного порушенням процесу відтворення робочої сили на селі. Закріплення конфіскаційних основ державної політики, викачка всього додаткового і левової частки необхідного продукту з аграрної сфери економіки на потреби індустріалізації, а також сама практика огульного усуспільнення, відразу загострили продовольчу проблему і поставили сільське населення на межу виживання. Той тип сільськогосподарської комуни, який намагались нав'язати селянству, не відповідав його соціально-культурним характеристикам, був несумісним з його уявленнями про хороше, і навіть прийнятне життя. Тотальна експропріація селянської власності загрожувала не тільки соціальним вибухом, але й економічним колапсом, оскільки молоді і слабкі громадські господарства не могли задовольнити елементарних потреб своїх трудівників в продовольстві і грошах, необхідних для вживання і самовідтворення.
Селянин, одночасно позбавлений права вести своє одноосібне господарство і можливості отримати з нового, громадського сектору виробництва за повний робочий день необхідні матеріальні засоби для відтворення своєї робочої сили, шукав інші можливості виживання в рамках новоутвореної соціально-економічної системи координат.
Значна розбіжність між високою готовністю брати участь в громадському виробництві і крайньою вузькістю форм цієї участі, відірваних від кінцевог
- Київ+380960830922