РОЗДІЛ 2 ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Методи і прийоми експериментального дослідження.
Для попередження і подолання важковиховуваності потрібний цілісний процес, який може бути здійсненим у межах системного підходу, що передбачає педагогічну діагностику; включення вихованця в соціальні і внутрішні колективні відносини, в систему відповідних залежностей із суспільством і колективом; інтенсивне залучення "важкого" школяра до соціально-ціннісної діяльності з урахуванням наявних у нього позитивних якостей, сил і здібностей; нормалізацію і регуляцію стосунків вихователів і вихованців; компенсацію недостатньої вихованості дітей в одному напрямі за рахунок оптимального їх розвитку в іншому; використання всіх позитивних можливостей школи, сім`ї, громадськості, створення єдиних педагогічних позицій щодо "важких" дітей; руйнування мотиваційної сфери хибної поведінки важковиховуваних школярів; формування об`єктивної самооцінки, навчання методиці самостимуляції позитивної поведінки (самонавіювання, самосхвалення, самозасудження). Учень повинен бути впевненим у необхідності долати негативне в собі і прагнути позбавитися від нього.
Щоб всі ці завдання реалізувати, необхідна активна позиція педагога, яка вимагає:
? діяти обдумано, цілеспрямовано, рішуче, сміливо, нестандартно, творчо. Нерішучість, невпевненість, половинчатість і безхарактерність лише ускладнюють важковиховуваність;
? стояти на оптимістичних позиціях, вірити у свої сили, в перемогу добра, в порядність "найважчої" дитини. В подоланні важковиховуваності успіх забезпечений педагогу - оптимісту, який вміє покепкувати над власними невдачами, визнати свої помилки, з гумором сприймати хитрощі і пустощі дітей, але непідкупному і справедливому в складні хвилини життя, у відповідальний момент;
? застосовувати весь педагогічний арсенал засобів і методів виховання, впливаючи на особистість в цілому. Недійовими методами, переважно покараннями, нікого і ніколи не виховати. Разом з тим важливо співвідносити виховні і виправні заходи з рівнем важковиховуваності школярів ?1; 4?.
Отже, потрібно в процесі підготовки майбутнього вчителя в педагогічному закладі формувати у нього необхідні професійні якості.
На підставі вивчення наукових, психологічних джерел, а також власного досвіду і експертних оцінок педагогів, ми визначили попередній перелік професійних якостей майбутнього вчителя початкових класів, який буде працювати з учнями цієї категорії [1; 2; 7; 9; 14; 20; 26; 47; 52; 58; 69; 76; 83; 90; 91; 106; 114; 124; 139; 149; 152; 172; 203; 205; 206; 213; 215; 216; 217].
1. Дивергентне мислення.
2. Творчий інтерес.
3. Теоретичний інтелект.
4. Практичний інтерес.
5. Педагогічна інтуїція.
6. Толерантність до стресу.
7. Прагнення до енциклопедичності.
8. Інтерес до спостереження за поведінкою людей.
9. Екстравагантна та нігілістична свідомість.
10. Віра в правду.
11. Аналітичний розум.
12. Людяний підхід учнів.
13. Цілісність багатопланової натури.
14. Прагнення до "внутрішнього" ідеалу.
15. Широка ерудиція.
16. Експериментуюча свідомість.
17. Автономність наукової творчості.
18. Впевненість у собі.
19. Альтруїзм.
20. Передбачення результатів спілкування.
21. Здатність адекватно відгукуватися на поведінку учнів.
22. Послідовність у діях.
23. Непідступність.
24. Доброта та чуйність.
25. Самодисципліна.
26. Високорозвинутий інтелект.
27. Артистичність.
28. Хороший смак.
29. Психологічна компетентність.
30. Здатність адекватно оцінювати ситуацію спілкування.
31. Здатність до емпатії.
32. Психологічна індивідуальність.
33. Професійна самооцінка.
34. Самовпевненість.
35. Здатність до компромісу.
36. Здатність слухати дитину.
37. Здатність встановлювати контакти із соціально занедбаними учнями.
38. Здатність вирішувати конфліктні ситуації та приймати адекватні рішення.
39. Здатність увійти у внутрішній світ учня.
40. Емоційний відгук, стійкість, врівноваженість.
41. Самовладання і саморегуляція.
42. Бажання бути прикладом і зразком для наслідування з боку учнів в думках, почуттях і вчинках.
43. Здатність викликати у дитини благородні почуття, бажання і прагнення ставати кращою, робити людям добро.
44. Здатність пристосувати виховні впливи до індивідуальних особливостей соціально занедбаного учня.
45. Здатність вселяти в соціально занедбаного учня впевненість, заспокоювати його, стимулювати до самовдосконалення.
46. Здатність знаходити оптимальний стиль спілкування із соціально занедбаним учнем, добиватись його прихильності і взаєморозуміння.
47. Здатність викликати до себе повагу з боку соціально занедбаного учня, користуватись у нього авторитетом.
48. Здатність розподіляти увагу і підтримувати її стійкість.
49. Здатність до соціальної перцепції.
50. Здатність прогнозувати реакцію соціально занедбаного учня під час спілкування з ним.
51. Здатність встановлювати діловий емоційний контакт у спілкуванні із соціально занедбаним учнем.
52. Здатність обирати такий стиль взаємин із соціально занедбаним учнем, який відповідає його індивідуальним особливостям.
53. Здатність спрямовувати процес спілкування із соціально занедбаним учнем на розв`язання педагогічних завдань.
54. Здатність швидко розв`язувати раптово виниклі педагогічні проблеми.
55. Здатність до постійної мобілізації розумової активності.
56. Здатність швидко і вміло приймати правильні і своєчасні рішення в різноманітних ситуаціях і діяти у відповідності з ними.
57. Здатність за окремими ознаками поведінки соціально занедбаного учня передбачати розвиток конфліктної ситуації і попередити її.
58. Здатність тактовного спілкування із соціально занедбаними дітьми.
59. Володіння аналітичним складом розум