РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ НАВЧАННЯ СПІВУ У ПОЧАТКОВИХ ШКОЛАХ СЛОБОЖАНЩИНИ
(ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ - ПОЧАТОК ХХ СТ.)
2.1. Уявлення про спів як навчальну дисципліну в історії вітчизняної та світової педагогічної думки
Ідеї музичного виховання через спів сягають своїм корінням у далеке минуле. Сучасний стан музичного виховання є результатом узагальнення педагогічного досвіду та спеціальних досліджень у цій галузі. Цілеспрямоване звернення до історичного досвіду, використання прогресивної історико-педагогічної спадщини зарубіжних та вітчизняних педагогів з питань навчання співу, як засобу музично-естетичного виховання молоді, дають підстави визначити певні витоки становлення та тенденції розвитку співу як навчального предмета у початковій школі.
2.1.1. Витоки уявлення про спів як навчальну дисципліну в працях зарубіжних педагогів
Витоки навчання співу в історії розвитку людської цивілізації сягають часів існування найдавніших держав Близького і Далекого Сходу, становлення яких вчені відносять до 5-го тис. до н.е.
У трактатах з музики Стародавнього Сходу зазначалося, що музичне виховання покликане привести до рівноваги душевний стан людини, сприяти розвиткові в неї щирості, людяності, справедливості.
За 2 тис. рр. до н. е. шкільне виховання Месопатамії відбивало потреби населення: були необхідні грамотні люди. У перших школах, які мали назву едубби, залежно від подальшої спеціалізації, майбутні писці здобували знання у галузі мови, математики, астрономії. Як свідчать джерела того часу, учень, закінчивши школу едуббу, повинен був володіти мистецтвом співака та музиканта, знати ритуал здійснення культових дій, вміти писати, рахувати.
Питання музичного виховання у Давньому Китаї знаходились під опікою держави. Давньокитайський філософ Конфуцій (551-479 рр. до н. е.) у своєму вченні основи музичного виховання розкрив у навчальному посібнику "Книга музики" ("юэ") - про музику, мистецтво та фізичну культуру. Конфуцій підпорядковував музику суровій регламентації, поширюючи на музичне виховання державно-політичні вимоги. Він забороняв виконувати музику, яка мала іншу мету, ніж виховання моральності.
Підсумовуючи вищесказане, слід зазначити, що в епоху існування стародавніх держав Близького та Далекого Сходу в системі виховання увага приділялась навчанню співу. Освіченість у цьому виді мистецтва була необхідною умовою високої культури людини.
Першоджерелом ідей навчання співу в історії педагогічної думки стала філософська концепція представників епохи Античності. В античній естетиці одним із елементів системи виховання була музика, яка використовувалася як засіб гармонійного розвитку особистості. У Давній Греції значна увага приділялась питанням музичного виховання. В Акадії усі вільні громадяни до 30 років повинні були навчитися співати та грати на музичних інструментах; у Спарті, Фівах та Афінах - вчитися грі на авлосі, брати участь у хорі вважалося священним обов'язком. У школах Спарти, де значна увага була зосереджена на фізичному розвиткові, до співацького мистецтва залучалася всі вихованці (виконували воєнні, святкові пісні) [222, с. 6-7].
Відомий математик Піфагор та його послідовники наголошували, що математика відображається у єдності музики, поезії та танцю. Піфагор вважав, що ритм мелодії впливав на рух під час танців, співів, мовлення. Визначаючи мету виховання людини - зробити тіло і душу музичними - Піфагор прагнув до "музичної" держави. Він надавав великого значення музичному вихованню. На його думку, музика може лікувати та заспокоювати людину, впливаючи на її емоційний стан. Піфагор застосовував одні мелодії для лікування, інші - для вгамування гніву, роздратованості. Розуміючи виховний вплив музики, піфагорійці зобов'язали усіх з дитинства й упродовж життя займатися музичним мистецтвом [54, с. 152-154].
У Давній Греції до мусичних шкіл залучались діти від 7 до 16 років. Виховання у цих школах включало вивчення літератури, мистецтва, науки. Основою музичного виховання були: хоровий спів, гра на флейті, кіфарі, лірі. Спів знаходився у тісному зв'язку з музикуванням, метою навчання співу було підготовка дитячих та юнацьких хорів для участі в змаганнях (агонах), пов'язаних з офіційними святами. Греки розробили вчення про "етос", в якому утверджувалася морально-виховна роль музичного мистецтва [222, с. 6-7].
Економічний та культурний розквіт Давньої Греції та Стародавнього Риму сприяв бурхливому розвитку філософії, у надрах якої закладались основи різних спеціальних галузей знань; склалось декілька систем виховання підростаючих поколінь. Найвидатніші філософи були одночасно і виразниками педагогічних ідей античного світу. Античним філософам притаманний інтерес до співу та музичного виховання. За уявленнями греків музика виступала невід'ємною частиною філософії. Мистецтво музики було в пошані у греків, й ніхто з них не вважався освіченим, якщо не вмів співати і грати на струнних інструментах.
Відомий філософ Сократ (469 - 399 рр. до н. е.) у похилому віці сам вивчився музиці й наказав вчити цієї науки вільних юнаків, наголошуючи на тому, що саме музика сприяє стриманості душевних рухів у розумній нормі.
Одним із вагомих джерел вивчення досвіду музичного виховання молоді є педагогічні трактати відомих філософів, письменників античного світу - Платона, Арістотеля, Квінтіліана, Плутарха.
Видатний давньогрецький філософ, об'єктивний ідеаліст, ідеолог рабовласницької аристократії Платон (427-347 рр. до н. е.) звертав серйозну увагу на музичне виховання молоді. У творах "Держава", "Закони", "Протагор" Платон накреслив проект нової системи виховання дітей та молоді в рабовласницькій державі. За його теорією, діти з 6-річного віку повинні виховуватися на "майданчиках" біля храмів, де жінки-виховательки, призначені державою, розвивали їх за допомогою ігор, казок, бесід та пісень. З 7 до 12 років діти відвідували державну школу, де вчилися читати, писати, рахувати, музиці й співу