РОЗДІЛ 2
СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА ДВОСКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ З ОДНОВАЛЕНТНИМИ ДІЄСЛІВНИМИ ПРЕДИКАТАМИ
2.1. Елементарне речення двоскладної будови як синтаксична модель
У сучасній лінгвістиці граматисти зосереджують увагу на дослідженні речення як багатомірної ієрархічно організованої синтаксичної одиниці, структурні компоненти якої перебувають у взаємозв'язку і взаємодії [5; 7; 9; 16; 32; 33; 43; 51; 55; 63; 87; 101; 156; 194; 221; 225; 230 й ін.]. Інтерес дослідників привертають проблеми осмислення категорійної сутності речення, особливостей його структурування, а також відношення речення і його окремих складників до позамовної дійсності [4; 10; 15; 18; 21; 23; 34; 68; 71; 91; 124; 136; 145; 159; 174; 178; 229; 232 й ін].
Найпоказовішим у ракурсі адекватного пізнання й аналізу реченнєвотвірного механізму стало поширення в синтаксичній літературі терміна "елементарне речення" й активізація граматичних теорій, пов'язаних із цим поняттям [52; 103; 156; 225]. Використовуючи вагомі досягнення українських і зарубіжних учених, які досліджували структуру простого речення, інтерпретуємо саме поняття "елементарне речення" крізь призму теорії моделювання простого речення загалом.
У лінгвістиці проблемі опису моделей речення, зокрема системи мінімальних абстрактних зразків, які уможливлюють відтворення складного механізму репрезентації і породження комунікативних одиниць, приділяється значна увага (В.Г. Адмоні, Й.Ф. Андерш, Н.М. Арват, Н.Д. Арутюнова, В.А. Бєлошапкова, В.В.Богданов, І.Р. Вихованець, А.П. Загнітко, Г.О. Золотова, Н.Л. Іваницька, П.О. Лекант, Т.П. Ломтєв, О.С. Мельничук, О.І. Москальська, А.М. Мухін, Г.Г. Почепцов, М.Я. Плющ, І.П. Распопов, І.І. Слинько, Н.Ю. Шведова й ін.). Різноаспектні підходи в дослідженнях структури простого речення і його моделей зумовили різні номінації аналізованого явища. Крім терміна "модель речення" [91; 101], використовують назви "структурна схема речення" [186; 199], "мінімальна структурна схема", "розширена структурна схема" [32], "формула речення" [145], "семантична структура речення" [55], "валентно-інтенційна модель речення" [9], "юнкційна модель речення" [164], "ядерне речення" [178], "елементарне речення" [232; 52], "базис речення" [229]. Як слушно зауважує Г.О. Золотова, "різні терміни - це не тільки лексичні варіації: за ними криються певні розходження в розумінні обсягу предикативного мінімуму й принципів його виділення" [91, с.125]. Проблемним при цьому, на думку М.І. Степаненка, "є також урахування чи неврахування таких важливих для речення характеристик, як формально-граматична організація, автосемантичність / синсемантичність, морфемна будова основних носіїв валентності, комунікативна достатність та комунікативна недостатність" [199, с.7].
У російському мовознавстві усталилися погляди на структурну схему речення як синтаксичний зразок, за яким може бути побудоване окреме непоширене (елементарне) речення [186, с.84]. Крім того, наявне подвійне розуміння цієї синтаксичної одиниці - як предикативного і як номінативного мінімуму речення [32, с.101, 111].
У формальному аспекті мінімальною структурною схемою речення вважають непоширену структуру, яку утворює предикативний мінімум (предикативне ядро) і яка володіє граматичною достатністю. Усі поширювачі, облігаторні з погляду інформативної достатності речення, виводяться за межі схеми як мінімуму речення [67, с.546; 186, с.85].
Схему речення в номінативному аспекті розглядають як структуру, що володіє не тільки граматичною, а й інформативною достатністю, тому всі інформативно-облігаторні поширювачі включають у структурну схему як її обов'язкові компоненти [145]. В.А. Бєлошапкова послуговується терміном "розширена структурна схема", кваліфікуючи її як таку, що "включає в себе мінімальну структурну схему (тобто сполучення присудка і підмета або головний член односкладного речення)" і конститутивні компоненти, "які не входять до предикативної основи речення, але необхідні для номінативної достатності речення" [32, с.117, 121].
Г.О. Золотова вживає термін "модель речення" як "мінімально достатнє сполучення взаємозумовлених синтаксичних форм, що утворює комунікативну одиницю з певним типовим значенням" [91, с.25]. Модель речення, за визначенням дослідниці, - "живий зразок, готовий до вживання" і становить предикативний мінімум, з яким співвідносні інші моделі, "що складаються з синтаксичних форм того ж типу і виражають те саме типове значення" [91, с.125]. Тому до складу моделі Г.О. Золотова вводить не тільки головні члени, а й семантичні компоненти, наприклад, суб'єкти, виражені непрямими відмінками: Всем дамам совершенно не понравилось такое обхождение Чичикова (М. Гоголь); И снится чудный сон Татьяне (О. Пушкін).
Подібне трактування моделі речення знаходимо в монографії Н.Л. Іваницької "Двоскладне речення в українській мові" (К., 1986), де дослідження моделей двоскладного речення проводиться на формально-граматичному і семантико-синтаксичному рівнях. Зокрема, формально-граматичну модель двоскладного речення автор інтерпретує "як конструкцію, що являє собою окреме непоширене речення чи його частину, яка складається з головних синтаксичних компонентів або з головних і обов'язкових компонентів первинної залежності і їх ланцюгових рядів і є синтаксично і комунікативно автономною структурою: "Земля диміла. Починалось літо. Був день грози. Був сорок другий рік" (М.Бажан); "Для нас у ріднім краю навіть дим солодкий та коханий..." (Леся Українка)" [101, с.122].
Проблему використання критерію обов'язковості - необов'язковості компонентів синтаксичної структури для виокремлення структурного мінімуму тієї чи іншої синтаксичної конструкції (а відтак і визначення моделі речення) неодноразово порушували науковці як в українському [9; 52; 69; 87; 101; 102; 156], так і в зарубіжному мовознавстві [3; 4; 7; 15; 23; 32; 91; 113; 178; 203 й ін.]. Так, аналізуючи структуру речення, Г.Г. Почепцов акцентує увагу на тому, що роль окремих синтаксичних елем