РОЗДІЛ 2
ПРИРОДА ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ ЯК ОСОБЛИВОЇ ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА
2.1. Поняття, сутність та ознаки застосування права
В юридичній літературі ще з радянських часів залишається недостатньо
розробленим єдине поняття застосування норм права. Відсутнє єдине розуміння
змісту, характеру, призначення правозастосовчої діяльності, кола суб’єктів, які
здійснюють таку діяльність, тощо. Більшість авторів (С.С. Алексєєв, В.М.
Горшеньов, В.В. Лазарєв, М.Ф. Орзіх, О.Ф. Скакун, Л.С. Явич та ін.)
застосуванням норм права вважають винесення індивідуально-конкретних
державно-владних правових актів при вирішенні юридичних справ компетентними
органами держави, громадськими організаціями і посадовими особами [5, с.94 –
104; 80, с.178 – 180; 185, с.26 – 36; 225, с.421 – 424].
Інші вчені (П.О. Недбайло, М.С. Строгович та ін.) відносять до застосування
норм права не лише діяльність компетентних державних і громадських органів по
винесенню індивідуально-конкретних правових приписів, але й дії громадян,
юридичних осіб по здійсненню суб’єктивних прав у правовідносинах [167, 233,
с.50].
Оскільки правозастосування являє собою державно-владну реалізацію правових
приписів, то актуальним у зв’язку з цим є те, що від суб’єктів цієї діяльності
вимагається виключна точність у процесі переводу нормативних велінь в русло
конкретних суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, інакше можливими є хиби і
неточності державної волі в процесі її владної реалізації, що призводить до
правозастосовчих помилок, посадовому свавіллю, які негативно впливають на режим
законності у державі. Саме тому, на відміну від інших форм правореалізаційної
діяльності, застосування права завжди здійснюється у чітко визначених законом
процедурних и процесуальних формах, які потребують наукового осмислення і
аналізу.
В юридичній науці правозастосування традиційно розглядається поряд з
використанням, виконанням і дотриманням в якості особливої форми реалізації
права і має місце у випадках, коли для правореалізації вимагається
державно-владне втручання [5, с.96 – 101; 124, с.9 – 12]. Це правова форма
здійснення державою своїх функцій, одна з форм державної діяльності, адже в
даному випадку компетентний орган діє від імені держави.
Однак у 70-ті роки деякі дослідники висловили сумніви щодо віднесення
застосування права до однієї з форм правореалізації. Так, В.М. Степанов
зазначав, що застосування права – це форма організації певної поведінки, а не
форма реалізації права. Сама ж поведінка, фактичні дії суб’єктів – це
використання, виконання і дотримання правових установок [232, с.12]. Також І.В.
Мартьянов та П.М. Рабінович зазначали, що правозастосування не можна вважати
самостійною формою реалізації права, оскільки застосування одних норм права
відбувається шляхом реалізації інших правових норм, що відбувається у звичайних
формах (дотримання, виконання, використання) [150, с.122]. П.М. Рабінович,
зокрема, підкреслює, що правозастосовча діяльність не є безпосередньою
реалізацією норми права, яка застосовується, а є організаційно-правовою
передумовою такої реалізації [203, с.67 – 68]. Однак існує чимало правових
норм, особливо процесуальних, реалізація яких є можливою лише через
правозастосовчу діяльність відповідних державних органів та посадових осіб.
Наприклад, реалізація суддею процесуальних заходів забезпечення позову є
можливою лише у зв’язку із застосуванням конкретних норм
цивільно-процесуального права. Правозастосування у таких випадках виступає
формою, а не лише передумовою організації перетворення у життя правового
припису.
Вважається, що правозастосуванням є активні та інші дії по реалізації права
[262, с.21].
Застосування права є не тільки внутрішньо організаційним процесом реалізації
права державними органами та їх посадовими особами, у його здійсненні у тій чи
іншій соціально-правовій якості виступають й інші учасники, правова активність
яких являє собою важливий компонент об’єктивної і суб’єктивної сторін
правозастосування. Як справедливо зазначає С.С.Алексєєв, у сфері здійснення
права поняття “правова активність” має значення самостійної юридичної
категорії, яка певним чином є однопорядковим з поняттям “застосування права”.
Ця категорія дозволяє уособити юридично значиму діяльність інших учасників
процесу реалізації права від діяльності органів і посадових осіб, що наділені
державно-владними повноваженнями [129, с.16 – 17].
М.С. Строгович, включаючи у поняття застосування будь-які дії по реалізації
права, розрізняв дві форми застосування правових норм: “Основною формою
застосування права є чітке дотримання норм діючого права громадянами,
посадовими особами, органами влади... Іншою формою застосування права є
здійснення уповноваженими на те державними органами чи посадовими особами
особливих актів, що реалізують норму права в окремому, конкретному випадку:
державні органи чи посадові особи, які в межах своєї компетенції розглядають чи
вирішують будь-яке конкретне питання, застосовують відповідну норму права до
конкретного випадку і визначають юридичні наслідки, що витікають з норми права
для даного випадку” [235, с.180]. Але, враховуючи сучасний стан розробки даної
проблеми, зауважимо, що, по-суті, тут мова йде про різні форми реалізації
права. Що ж стосується застосування норм права, то поряд з такими юридичними
діями, як дотримання, виконання і використання правових норм, воно пов’язане з
реалізацією права і являє собою специфічний вид юридичної діяльності. Як
справедливо з цього приводу пише П.О. Недбайло, “правозастосування в практиці
зд
- Київ+380960830922